Батьки розлучаються: що робити?

БАТЬКИ РОЗЛУЧАЮТЬСЯ: ЩО РОБИТИ?

На жаль, зараз ситуації, коли розлучаються батьки – не рідкість. Будь-яке розлучення – це завжди стресова ситуація (незалежно – позитивний це стрес чи негативний), і фактично постраждалими є всі учасники процесу – і ініціатор розлучення, і «жертва» розлучення, але найбільш постраждалою зазвичай виявляється саме дитина.

Для маленької дитини є дуже важливим відчувати свою безпеку у цьому світі. І значну роль в забезпеченні такого відчуття безпеки відіграють її батьки. Коли вони приймають рішення про розлучення, світ дитини ніби руйнується, вона відчуває, що світ вже не такий й безпечний, в неї можуть проявитися ознаки тривожності, з’явитися страхи. Що вже й казати про ті сім’ї, що розлучаються,. коли в обох батьків дитина опиняється фактично на останньому місці.

Процес розлучення — не миттєвий психологічний факт. Відбувається емоційна напружена робота, яка в певних випадках потребує спеціалізованої професійної допомоги. Під час супроводу процесу розлучення професіонал, окрім чоловіка та дружини, обов'язково має зауважувати й дітей. При цьому дітям необхідно приділяти увагу на всіх стадіях розлучення. Як правило, психологічний стан дітей, їхня поведінка — це ніби дзеркало подружніх взаємин.

Стандартний процес розлучення має кілька стадій:

1.            Процес тривалої суб'єктивної неможливості чоловіка й жінки разом виокремити питання, в яких є певні розбіжності, і знайти шляхи їх подолання. При цьому подружжя не завжди може виявити справжні проблемні зони, у більшості випадків проявляє лише симптоматику і не готове шукати причини подібних проявів. На цьому етапі зростає емоційне напруження.

2.            Стадія переживання піку подружніх «непорозумінь».

3.            Відсутність наявності декількох альтернативних варіантів вирішення наявної проблемної подружньої ситуації.

4.            Стадія визначення суб'єктивного, єдино можливого шляху вирішення напруженої ситуації, а саме розлучення.

5.            Стадія відкритої конфронтації і з'ясування стосунків (у ситуації усвідомлення наближення до формального розлучення).

6.            Стадія переживання безпосереднього формального розлучення.

7.            Переживання періоду після розлучення (стрес, можливо депресії, адаптація до нового статусу, способу життя).

8.            Стадія побудови подальшого життя окремо кожним із подружжя.

Давайте дізнаємось, як більшість дітей певного віку переживають розлучення батьків.

ВІД НАРОДЖЕННЯ ДО 18 МІСЯЦІВ

Діти в цьому віці не розуміють дійсності, не усвідомлюють складності людських стосунків, не можуть визначити причин конфліктів, але відчувають найсильнішу напругу і тривогу. Якщо дитина стає свідком частих сварок батьків, вона стає неспокійною, дратівливою, може погано спати або їсти, може лякатися незнайомих людей. Як правило, такі діти схильні до відставання в розвитку: починають пізніше перевертатися, сідати, плазувати, ходити, гірше говорити. Можна помітити, що малюк пропускає якийсь етап розвитку: не плазував, а одразу пішов, не сидів — одразу встав, а потім навчився сідати вже з положення стоячи... Такі особливості можуть свідчити про те, що дитина переживає сильне внутрішнє напруження.

Як допомогти дитині пережити складний період розлучення батьків ?

У цей час, складний для всієї родини, діти мають особливу потребу в близькості зі своїми рідними людьми. Постарайтеся не змінювати дитині режим життя, зберігайте, по можливості, предмети інтер'єру, до яких звикла дитина, іграшки, які вона любить. Якнайбільше часу проводьте з дитиною: обіймайте її, гладьте, цілуйте, тримайте на руках. Як ніколи раніше, зараз вона має потребу в фізичному підтвердженні вашої любові. Це стосується і батька, й матері, в яких би стосунках вони не були.

Залучайте собі на допомогу родичів, друзів, щоб у вас був час подбати про свій психологічний стан і відпочинок. Дитині ви потрібні уважні, добрі, люблячі, спокійні, чуйні. Тоді й вона буде відчувати заспокоєння.

18 МІСЯЦІВ—З РОКИ

Починаючи з 18 місяців, дитина стає активним учасником сімейного життя. Водночас вона емоційно сильно пов'язана з батьками. У стосунках з мамою і татом — увесь світ дитини. У цей період для дитини батьки — єдиний базовий фундамент, на який вона спирається, поступово вивчаючи світ навколо себе. І коли цей фундамент починає руйнуватися, дитина переживає сильний страх того, що втратить усе.

Дітям складно прийняти розставання батьків. Десь із двох років вони схильні звинувачувати себе в тому, що батьки розлучаються.  Від безсилля, почуття провини та злості поведінка в дітей починає змінюватись.

Деякі малята вимагають до себе більше уваги, частіше плачуть, вередують. Хтось починає битися, кусатися, плюватися, не слухає старших. Деякі замикаються в собі: можуть припинити говорити або менше говорити, можуть стати пасивними й «відсутніми», ніби піти в себе. Можуть з'явитися нові звички та форми поведінки, в основі яких лежить пережитий стрес: діти починають ссати палець, припиняють ходити на горщик. У дітей виникають різні страхи: страх самотності, страх темряви, страх залишатися вночі самому в своїй кімнаті.

Як допомогти дитині пережити складний період розлучення батьків?

Батьки мають співпрацювати одне з одним і домовлятися про те, якою буде взаємодія з дитиною.

Забороняється у присутності дитини нападати одне на одного як фізично, так і морально, розповідати про негативні риси батька чи матері. Уникайте таких слів, як «нас кинули», «нас більше не люблять», «ми нікому не потрібні». Пам'ятайте, що дітям у будь-якому віці необхідна стабільність. І якщо вже батьки не перебувають один з одним,  то хоча б постарайтеся в побуті, режимі, іграх, дозвіллі зберегти колишній уклад. Потрібно приділяти дитині більше уваги: грайтеся з нею читайте книжки, ходіть разом у гості або в справах. Звісно, ви самі переживаєте. Ви можете бути ще більше зайнятими через те, що тепер усі обов'язки, які раніше ділилися на двох вам доводиться виконувати самій (самому). Виділити час для дитини може бути ще важче ніж раніше. А може просто не вистачати душевних сил. І все ж спробуйте...

В 18 місяців з дитиною можна говорити про її почуття: «Я бачу, ти засмучений через те, що тато не прийшов укладати тебе спати», «Ти злишся тому, що мама тепер живе не з нами, ти думаєш, що вона тебе розлюбила, але це не та, вона тебе любить, як і колись», «Ти залишаєшся для нас найдорожчою людиною в усьому світі», «Ти сумуєш, що тато не може погратися з тобою, але він дуже хотів би бути тут». Із двох років можна й потрібно обговорювати почуття разом з дитиною.

3—6 РОКІВ

Дошкільники вже розуміють, що таке сварки й напружені стосунки в родині, однак вони не готові розлучатися з людиною,яку люблять. Вони відчувають, що не можуть впливати на взаємини батьків і ситуацію в цілому, лякаються наслідків розлучення, тому що погано розуміють, що буде надалі. Через це виникає почуття невпевненості й тривоги, страх самотності, темряви, безсоння. Поведінка дітей може різко мінятися. Діти в цьому віці спроможні регресувати, тобто почати поводитися, як дитина набагато молодшого віку. У 3—4 роки можуть знову вимагати соску, припинити самі вдягатися, їсти. Стають або більш примхливі та плаксиві, або більш агресивні, або більш замкнуті. Дошкільники також можуть звинувачувати себе в розлученні батьків.

Як допомогти дитині пережити складний період розлучення батьків?

З дошкільником насамперед треба бути чесними. Приховати розлучення вже не вдасться, як би ви не намагалися, ідеальним, найменш травматичним варіантом у цьому віці є тихе розлучення за взаємною згодою, без видимих сварок, із нормальним ставленням одне до одного після розлучення. Але це — велика рідкість. Якщо дитина все-таки присутня під час сварок, бачить багато агресії, постарайтеся поговорити з нею про це, наприклад; «Ти чув, як ми сьогодні сварилися, кричали одне на одного. Так іноді буває, що люди зляться, коли їхні бажання не виконують, або коли щось відбувається не так, ти пробач нас. Ми вчинили неправильно, коли почали кричати. Ми будемо вчитися поводитися по-іншому, наприклад, обговорювати своє невдоволення». Навіть трирічна дитина зрозуміє подібне пояснення.

Говоріть із дитиною про ситуацію, що склалася, про її почуття, про свої почуття. Обов'язково докладно розповідайте дитині про найближче майбутнє. Поясніть їй, як буде влаштоване подальше життя, хто та як про неї піклуватиметься, що і як відбуватиметься.

У жодному разі не треба скаржитися дитині, вона не мусить бути вашою «жилеткою» для сліз.

Дошкільникові потрібен хтось, із ким він може обговорити свої почуття. Це може бути бабуся або йдусь, будь-яка людина, якій дитина довіряє, яка буде об'єктивно дивитися на те, що відбувається, а не налаштовувати дитину проти батька чи матері. Розлучення для дитини — це втрата близької людини, тому необхідно переконувати дитину, що вона не припинить бачитися з батьком (матір'ю).

З цього віку діти добре реагують на спеціальні книжки про розлучення, які треба читати разом із батьком чи матір'ю, близькою людиною або психологом.

6—11 РОКІВ

Найважче переживають розлучення батьків діти віком 6—7 років. Цей період ускладнюється тим, що дитині доводиться кардинально міняти своє соціальне життя, адже вона йде до школи. Їй висувають не завжди зрозумілі вимоги, її постійно оцінюють, з кимось порівнюють, у неї з'являються нові обов'язки. Дитина майже весь час перебуває в тривозі, навіть якщо їй подобається вчитися, і вона чекала початку школи. Дитина потребує підтримки матері з її любов'ю, прийняттям, турботою як про фізичне благополуччя, так і про її переживання, потребує підтримки батька з його порадами, як поводитися в різних ситуаціях, як налагоджувати стосунки з дітьми, як не дозволити себе образити.

Якщо батьки в цей час відвертаються від дитини й починають з'ясовувати стосунки, вона почувається покинутою, розгубленою. Одразу ж зникає мотивація до навчання. Дуже змінюється поведінка. Іноді діти вірять, що можуть відновити стосунки між татом і мамою, іноді зляться, ділять батьків на «хорошого» й «поганого». Школярі можуть звинувачувати батька або матір в егоїзмі й виражати свій гнів різними способами: поганою поведінкою, поганими оцінками, відмежуванням від зовнішнього світу тощо. В цьому віці діти спроможні, відкидаючи батьків, тікати з дому. Відбувається стрімкий ріст організму, тому діти у стані стресу можуть почати хворіти, особливо страждають живіт і голова.

Як допомогти дитині перемити складний період розлучення батьків?

Насамперед треба пам'ятати про труднощі дитини, підтримувати її, докладати багато зусиль для того, щоб відновити її самооцінку, почуття безпеки й поваги до батьків. Для цього і батько, і мати мають цікаво проводити час із дитиною, обговорювати з нею її труднощі й радості, успіхи та розчарування, переконувати і словами, й діями, що вона не винна в тому, що відбувається, що ні батько, ні мати її не покинуть.

Як би не протікало розлучення, для дитини важливо знати, що рішення про розлучення було прийняте батьками разом.

Не забороняйте дитині говорити, запитувати про того з батьків, котрий пішов із родини, навіть коли ви бачите, що спогади засмучують дитину. Для неї це час суму й страждання. Стежте за собо, бо  в цей час у вас може з'явитися сильне почуття ревнощів, коли дитина буде задоволеною повертатися від батька (матері). Дитина навіть може почати вами маніпулювати: «А тато мені це дозволяє. Якщо ти мені будеш забороняти, я піду жити до тата». Постарайтеся зрозуміти дитину та якомога спокійніше витримувати її атаки. Намагайтеся не відповідати злістю на злість дитини, адже таку поведінку вона сприйматиме як підтвердження того, що ви її «не любите», вона вам «байдужа».

ЯК ГОВОРИТИ З ДІТЬМИ ПРО РОЗЛУЧЕННЯ?

Розлучення — це ухвалене рішення людей не бути парою. І не важливо, залишаються вони жити в одній квартирі чи роз’їжджаються на різні континенти, спілкуються одне з одним чи ненавидять одне одного.

Відрядження — це розлука через необхідність. Є діти, які місяцями, роками чекають повернення батька. Для них стосунки «тато, мама, я» не закінчуються.

Однак маленькі діти, до трьох років, не розуміють такої різниці. Вони фантазують, що мама чи тато більше ніколи до них не прийде, що їх розлюбили. Тому батьки дуже часто чують від малят, які йдуть до дитячого садочка, такі слова: «А ти точно по мене прийдеш?», «А тато мене любить?», «А ти мене любиш?». Вони начебто постійно сумніваються в батьківських почуттях, їм потрібне постійне підтвердження. Мудрі батьки, якщо їм потрібно поїхати надовго, заздалегідь готують свого малюка: розповідають йому про свої плани, вигадують особливі ритуали, які нагадуватимуть дитині про батьківську любов навіть тоді, коли когось із батьків немає поруч.

Матері часто вважають за краще не травмувати дитину новиною про розлучення й вигадують різні історії про те, що тато працює десь далеко, надсилають від його імені листи, подарунки. Такі матері помиляються, коли думають, що дитина в цій ситуації нічого не розуміє й вірить мамі. Діти дуже добре «читають» усі емоції та почуття, тому що з народження їм доводилося лише невербально спілкуватися з навколишнім світом і, не знаючи мови, розуміти близьких. Тому дитина, скільки б років їй не було, бачить, що мати переживає сум, злість, почуття провини, страх перед невідомим майбутнім. А чує від матері зовсім протилежне: що все добре, нічого не змінилося. Дитина розгублена, вона лякається, бо не розуміє, чому мама каже неправду й чому їй так погано. Найчастіше діти пов'язують це з собою, починають себе звинувачувати: «Я погано поводився, погано вчився, вередував, не слухався, тому мамі так погано». Дітям взагалі властиво звинувачувати себе у всіх батьківських негараздах.

Тому для психіки дитини буде меншою травмою довідатися правду, пережити розлучення батьків за допомогою мами й тата, родичів або фахівців-психологів, аніж відчувати сильну тривогу та почуття провини за те, що все начебто добре, але батьки в пригніченому стані.

Одне з найважливіших завдань., яке мають виконати батьки, — знайти правильні слова, інтонації, час для того, щоб сказати дитині про розлучення. Пам'ятайте: не суттєво, якого віку дитина, їй один рік чи 15. Від того, як ви повідомите новину дитині, залежить, як вона згодом звикатиме до нового, мінливого, тривожного життя, як загалом реагуватиме на розлучення, на тата, маму й на себе. Звісно, однією «правильною розмовою» ми не знімемо біль втрати, але зробити його менш інтенсивним можемо.

ОСНОВНІ ПРАВИЛА ПОВЕДІНКИ БАТЬКІВ, ЯКІ РОЗЛУЧАЮТЬСЯ

1.            Умовний спокій. Постарайтеся не виплескувати свої почуття в присутності дитини. Це стосується і розмови з дитиною про розлучення, і з'ясування стосунків між собою. Коли батьки сваряться, вони забувають про дитину, вони зайняті одне одним, а дитина при цьому почувається покинутою і непотрібною.

2.            Однакова стратегія інформування дитини про розлучення. Яким би не було ваше розлучення — бурхливим чи спокійним — постарайтеся домовитися, заради дитини, про що ви будете їй розповідати. Вам слід обговорити причину розлучення, позицію мами й тата, а найголовніше — докладно розповісти дитині про те, що її та вас очікує в майбутньому.

Уникайте таких фраз, як «не знаю, що буде далі», «ми ще не вирішили». У дитини має бути чітка картина її майбутнього, без найменших сумнівів.

3.            Не звинувачуйте одне одного. Усі батьки знають це правило, але не завжди його дотримуються. Пам'ятайте: коли дитина чує, що тато, який запевняв її у своїй любові, виявляється «гадом, котрий нас покинув», вона починає боятися, що мати її теж покине.

4.            Запевніть дитину у вашій любові й надійності. Якщо один із батьків після розлучення переїжджає в інше місто, а то й країну, чесно зізнайтеся в цьому дитині і постарайтеся зрозуміти, що для неї це велика втрата.

5.            Не давайте дитині надії на возз'єднання родини.

6.            Ніколи не кажіть, що ваше весілля й ваші стосунки були помилкою. Найчастіше батьки розповідають дитині, що вона з'явилася на світ саме через любов і весілля. Це формує у свідомості дитини таке переконання: «Якщо батьки вважають помилкою свій шлюб, то мене вони також вважають помилкою».

Ви можете сказати дитині щось на кшталт фраз, пропонованих нижче.

«Справа в тому, що мама й тато більше не щасливі одне з одним. Тому нам так погано й важко».

«Ось що відбувається з нами: ми більше не щасливі одне з одним. Тому хочемо розлучитися, жити окремо. Я знаю, як тобі боляче чути це. Але ти бачиш, яке погане в нас життя. Тому ми вирішили розстатися».

«Через це ми так часто останнім часом кричимо на тебе, навіть коли ти насправді зовсім не винний. Ми начебто самі не свої, це схоже на хворобу».

«Розлучення — це коли тато й мама більше не живуть під одним дахом. Але ми так само залишаємося твоїми мамою й татом».

«Ми розлучаємося. Але не тому, що ти робив щось неправильно! Ти не винний, це не через тебе!»

«Хоча ми зробили багато неправильного в сімейному житті, але те, що в нас з'явився ти, було найправильнішим. Ти — найбільша радість у нашому житті».

«Так склалося, що тато переїжджає, більше з нами жити не буде, але приходитиме до нас, і ти зможеш із ним бачитися стільки, скільки захочеш».

«Я знаю, ти плачеш, тому що тобі багато довелося пережити. Я бачу, що ти сильний, адже продовжуєш любити нас, незважаючи ні на що».

«Що б ти не робив, мама й тато не залишаться разом. Ми дуже довго думали про це, й у нас немає іншого виходу».

Навіть якщо ви зробили все правильно, але дитина все-одно дуже важко переживає розлучення, й ви зауважуєте зміни в и характері та поведінці, негайно зверніться по допомогу до фахівця-психолога.

ЗМІНИ, ЩО ПОВИННІ ВАС НАСТОРОЖИТИ:

1.            Дитина стає агресивною. Часто реагує на прохання батька чи матері спалахами люті, зневаги або ігнорує прохання, ніби не чує батьків.

2.            Дитина боїться залишатися сама, не вимикає світло на ніч, не хоче нікуди йти без когось із батьків.

3.            Різко знизилась успішність у школі, дитину більше не приваблюють її улюблені заняття, хобі. Вона багато мовчить (чого раніше не було) або, навпаки, багато плаче, кричить, свариться.

4.            Дитина приховує від оточення, що батьки розлучилися. Вона соромиться розлучення.

5.            Не думайте, що лише негативні зміни є показниками сильного стресу дитини. Про це можуть свідчити й позитивні зміни. Наприклад, дитина починає добре вчитися, старанно прибирати в кімнаті (чого раніше не було), дотримується всіх правил гігієни. Припиняє огризатися (у підлітковому віці), беззаперечно виконує кожне прохання. Усе це — ознаки сильного страху втратити батьків. З такою дитиною, звісно, легше пережити розлучення. Але для гіпервідповідальних дітей, які не зляться, розлучення — набагато більша травма, ніж для спонтанних дітей, котрі вміють злитися.

Прислухайтеся до себе. Ваше батьківське серце вам підкаже, як підтримати і втішити дитину.

ПРАВА БАТЬКІВ НА ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ПІСЛЯ РОЗЛУЧЕННЯ

Батьки мають рівні права на виховання дітей після розлучення. Дитині дуже важливо не втратити в цей час батьків, котрі, як їй часто здається, розлучаються через неї. Їй хотілося б, аби поряд були вони обоє — тато і мама — розуміли, підтримували, просто любили. Після припинення шлюбу колишнє подружжя зазвичай проживає окремо. І хоча, відповідно до законодавства України, батьки мають рівні права на виховання дитини, всі питання виховання дитини повинні вирішуватися ними спільно, на практиці тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, реалізувати це право майже не вдається. Адже той із батьків, з яким проживає дитина, має значно більші можливості щодо реалізації своїх прав на її виховання, ніж той, хто проживає окремо. Зауважимо також, що той, хто проживатиме з дитиною, матиме можливість щоденно бачити, як вона розвивається, який стан її здоров'я, який стан шкільної успішності. Саме цей із батьків відіграватиме основну роль у формуванні цінностей дитини, в її освітньому розвиткові, навіть більше — у формуванні правової свідомості та правової культури дитини.

Як же допомогти дитині вільно спілкуватися з обома батьками? Як забезпечити, щоб кожен із батьків міг повною мірою виконати свої батьківські обов'язки?

КОЛИ БАТЬКИ НЕ МОЖУТЬ ДІЙТИ ЗГОДИ...

Якщо між батьками немає домовленості (усної чи письмової), то місце проживання дитини визначає суд, ураховуючи висновки Комісії з захисту прав дитини. Це складна категорія судових справ. Адже від справедливого вирішення такої справи залежить доля дитини.

Вирішуючи такі спори, суд насамперед керується інтересами самої дитини.

Суд враховує:

•             хто з батьків піклується про дитину;

•             прихильність дитини до кожного з батьків;

•             якщо в родині є ще діти, то враховують їхню прихильність одне до одного;

•             вік дитини;

•             стан її здоров'я;

•             особисті якості та спосіб життя кожного з батьків.

Не можна, наприклад, довірити дитину батькові-алкоголікові, наркоманові або матері, яка веде аморальний спосіб життя.

Якщо з'ясовують, що і матері, й батькові однаковою мірою притаманні необхідні якості для виховання дитини, суд звертає увагу на інше: чи мають вони реальну можливість займатися дитиною, створити їй необхідні умови для виховання й розвитку. Тут суд враховує специфіку діяльності кожного з батьків, режим їхньої роботи, наявність у родині матері (батька) осіб, здатних надати допомогу в догляді за дитиною (бабусь, дідусів, інших родичів), матеріальне становище батьків тощо.

Але кращі побутові умови чи вищий рівень матеріальної забезпеченості одного з батьків самі по собі суд ніколи не бере за основу рішення про визначення місця проживання дитини.

У міжнародній судовій практиці важливими чинниками, на які суд зважає при розгляді справи, є також:

•             сталість — збереження звичних умов проживання дитини, її друзів, школи, близького оточення;

•             характер стосунків дитини з кожним із батьків;

•             докази здатності кожного з батьків особисто піклуватися про дитину;

•             бажання кожного з батьків проживати з дитиною;

•             побажання самої дитини;

•             психічне та фізичне здоров'я всіх зацікавлених осіб.

Сімейний кодекс України передбачає захист права того з батьків, хто проживає окремо від дитини, на виховання та спілкування з дитиною в адміністративному й судовому порядку,

У випадках, коли батьки не змогли досягти згоди про порядок участі того з батьків, хто проживає окремо від дитини, у вихованні дитини і спілкуванні з нею, цей порядок визначається органом опіки та піклування за участю батьків. Право на подання заяви про визначення порядку участі того з батьків, хто проживає окремо від дитини, у вихованні дитини та спілкуванні з нею, має як той із батьків, хто проживає з дитиною, так і той, хто проживає окремо від неї.

Органи опіки та піклування після ретельного дослідження всіх обставин життя дитини (ставлення до неї батьків, їхніх можливостей і здатності до виховання дитини, віку дитини, стану її здоров'я, прихильності до батьків тощо) пропонують батькам встановити той чи інший порядок участі того з батьків, хто проживає окремо від дитини, у вихованні та спілкуванні, виходячи з повної рівності прав батьків.

Рішення органу опіки та піклування виносять, перш за все, з урахуванням інтересів дитини: той із батьків, хто проживає окремо, не має права вимагати спілкування у невстановлений час, порушувати нормальний режим життя дитини, приймати стосовно неї будь-які рішення, не погоджуючи їх з іншим з батьків. Рішення органу опіки та піклування є обов'язковим для виконання.

Якщо той з батьків, із ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема, якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, інший із батьків має право звернутися з позовом до суду про усунення цих перешкод.

КОЛИ БАТЬКИ ДОМОВЛЯЮТЬСЯ...

У випадку, коли батьки усвідомлюють права та потреби дитини й справді виходять у всіх своїх діях з її найкращих інтересів (як того вимагає Конвенція ООН про права дитини), вони можуть відділити власні негативні емоції одне до одного від почуттів і усвідомлення свого обов'язку щодо дитини.

Сімейний Кодекс України встановлює загальну норму, яка надає батькам дитини право врегулювати свої стосунки за домовленістю.

Відповідно до ст. 109 Сімейного Кодексу України, подружжя, яке має дітей, і розлучення якого відбувається за взаємною згодою, має право подати до суду заяву про розірвання шлюбу разом із письмовою угодою про те, з ким із них будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього проживання братиме той із батьків, хто проживатиме окремо, а також про умови здійснення ним права на виховання дітей.

Угода має укладатися у простій письмовій формі та підлягає нотаріальному засвідченню. В угоді повинна бути визначена участь у забезпеченні умов життя дитини тим із батьків, хто проживатиме окремо, а також умови здійснення ним права на особисте виховання дітей.

Спілкування дитини з тим із батьків, який проживає окремо, не має бути формальним, повинне носити характер епізодичних зустрічей.

Між тим із батьків, хто проживає окремо, і дитиною має існувати постійний систематичний контакт. Таке спілкування сприяє повноцінному вихованню дитини, її розвитку, оскільки спілкування дитини з батьками, а батьків — зі своїми дітьми служить задоволенню життєво важливих потреб як дитини, так і дорослих членів сім'ї'.

Саме на забезпечення максимально сприятливих умов реалізації обома батьками своїх прав на виховання та спілкування з дитиною, а дитини — з обома батьками і повинна бути спрямована дія угоди про участь у вихованні дитини.

В угоді може бути обговорена низка питань. Ось лише основні з них, які потребують свого відображення.

Спільний план виховання дитини

Спільний план виховання дитини може містити відповіді на такі запитання:

·         з ким проживає дитина;

·         скільки часу проводить з кожним із батьків;

·         скільки часу проводитиме з іншими родичами, наприклад, з бабусею та дідусем;

·         як батьки будуть розподіляти відповідальність і консультуватися одне з одним щодо прийняття рішень (наприклад, в якій школі навчатиметься дитина);

·         як буде спілкуватися дитина з кожним із батьків та іншими родичами (приміром, по телефону чи електронною поштою);

·         які заходи мають відбуватися в особливі дні (наприклад, у дні народження чи на свята);

·         якою повинна бути процедура внесення змін у план чи вирішення будь-яких суперечок стосовно плану;

·         догляд за дитиною;

·         інші питання.

Складаючи такий план, варто звернути особливу увагу на те, скільки часу з кожним із батьків буде проводити дитина.

Це питання можна розглядати стосовно кожної конкретної ситуації. Воно включає в себе два підходи: спільне виховання обома батьками або проживання дитини з одним із батьків та участь у вихованні дитини іншого з батьків.

Час, який дитина проводить з кожним із батьків за умови спільного виховання, може бути поділений порівну, або, наприклад, дитина може жити з одним із батьків протягом визначеного часу, а потім протягом такого ж часу може проживати з іншим з батьків.

За спільного виховання зберігається можливість змістовних взаємин дитини з кожним із батьків. Таке виховання дозволяє дитині мати у своєму житті обох батьків, і хоча їй доводиться постійно змінювати місце проживання, вона відчуває впевненість у тому, що і батько, й мати піклуються про неї. Якщо ж дитина постійно проживає лише з одним із батьків, то між нею та тим із батьків, який проживає окремо, утворюється як фізична, так і емоційна дистанція.

Така форма спілкування матиме переваги лише тоді, коли батьки зможуть відволіктися від своїх негативних емоцій одне до одного й будуть готові дотримуватися низки правил.

ПРАВИЛА ПОВЕДІНКИ РОЗЛУЧЕНИХ БАТЬКІВ, ЯКІ СПІЛЬНО ВИХОВУЮТЬ ДИТИНУ

1. Батьки мають зберігати ввічливі стосунки, не сперечатися й не сваритися в присутності дитини.

2. Для того, щоб передати дитину від одного з батьків іншому, батьки повинні завжди приходити точно в обумовлений час на визначене місце.

В. Не потрібно використовувати дитину для того, щоб стежити за колишнім чоловіком (дружиною).

4.            Не слід коментувати поведінку колишнього чоловіка (дружини), не висловлюватися негативно на їхню адресу.

5.            Труднощі, з якими стикається дитина, та проблеми виховання необхідно обговорювати. Так, батьки мають зійтися в поглядах на те, як дисциплінувати дитину, що їй можна й чого не можна робити. Батьки повинні дотримуватися одного підходу у вихованні, бо якщо вони сповідуватимуть різні цінності, то дитина буде дезорієнтована і втратить поняття про те, що є добре, а що погано.

6.            Дитина має підтримувати стосунки з родичами з обох сторін (з бабусею, дідусем, тіткою, дядьком, двоюрідними сестрами та братами).

Низка досліджень свідчить про те, що діти розлучених батьків, які продовжують змістовні стосунки з кожним із батьків, легше переживають їхнє розлучення. Спільне виховання можливе навіть за наявності глибокого конфлікту між батьками, за умови, коли батьки зосередяться на тому, що буде кращим для їхньої дитини. Адже часто буває так, що люди, які не змогли створити подружні стосунки, люблять своїх дітей і виявляються хорошими батьками.

Навіть проживання по черзі то в одній, то в іншій оселі іноді є перевагою для дитини. Вона може побачити різні стилі життя, ознайомитися з різним побутом, переконаннями інших людей. Дитина порівнюватиме і вирішуватиме, що буде для неї кращим, коли вона виросте й будуватиме власне сімейне життя.

Не дивлячись на те, що рівна участь батьків у житті дитини має і багато протиріч, розлучені батьки все частіше обирають спільне виховання, адже це — можливість зберегти для дитини любов і підтримку найрідніших людей.

В Україні після розлучення дитина зазвичай залишається жити з одним Із батьків. Перед тим із батьків, який живе окремо (найчастіше це тато), стоїть відповідальне завдання: так підготуватися до кожної зустрічі з дитиною, щоб час, проведений разом, був справді значущим для неї.

Як підготуватися до зустрічі зі своєю дитиною?

·         У день побачення виділіть певний час, який ви проведете з дитиною,

·         Заздалегідь усе сплануйте так, щоб час, проведений з дитиною, був результативним, цікавим і пам'ятним для неї.

·         Присвячуйте цей час виключно дитині, насолоджуйтеся часом, проведеним з нею, забудьте про всі інші справи.

·         Діліться досвідом І навичками, передавайте дитині свої знання.

·         Вислуховуйте свою дитину, діліться з нею думками щодо подій і прочитаних книжок, грайтеся й читайте разом, враховуйте її думки та інтереси,

·         Подумайте про те, що ваша дитина — це повторення вас самого багато років тому, коли ви були в її віці, і перебуваючи поруч з нею, ви зігрієте дитину та зрозумієте всі потреби її віку.

Якщо дитина постійно проживає з одним із батьків, установлення та підтримка стосунків із нею вимагають зусиль, часу і терпіння від того з батьків, який проживає окремо. Але, спілкуючись із вашою дитиною, ви відчуєте приголомшливу радість. Знаючи про міцний зв'язок із дитиною, будете насолоджуватися її присутністю і довірою, а вона, у свою чергу, зрозуміє, що ви — не лише її батько, але також і найкращий друг.

Тому з батьків, з яким залишається проживати дитина, важливо розділити турботу про неї зі своїм колишнім чоловіком або дружиною. Розлучення не має бути причиною того, що в дитини залишається лише мати чи батько. Турбота й участь у вихованні дитини і матері, і батька — незамінні, батьків не можуть замінити ні бабуся, ні дідусь, ні інші родичі. Хоча це й нелегко, батьки мають визначити обов'язки, які виконуватиме кожен із них, щоб дитина не відчувала браку уваги та любові, а батьки змогли повною мірою реалізувати своє право на виховання дитини.

За сприятливих умов лише через рік дитина починає адаптуватися до ситуації розлучення. Цього можна очікувати, якщо:

1.            Розлучення минуло досить спокійно, без бурхливих сварок і скандалів,

2.            І мати, й батько пояснили дитині, що, як і раніше, люблять її.

3.            Батьки зберегли спокійні, рівні стосунки одне з одним.

4.            Батьки мають спільний план виховання дитини, де прописані обов'язки кожного з них, яких вони чітко дотримуються.

5.            Той із батьків, який не проживає з дитиною, зустрічається з нею не рідше двох разів на тиждень,

6.            Після розлучення матеріальний рівень сім'ї, в якій проживає дитина, не став нижчим.

Складно? Але ж щастя Вашої дитини того варте!