Як допомогти дитині пережити втрату близької людини

Наше життя, на жаль, не завжди - веселе свято: іноді в неї трапляються і жаль, і теперішні нещастя. Навіть нам, дорослим і начебто сильним людям, буває дуже непросто впоратися з подібними переживаннями. А що ж говорити про дітей, які ще не встигли наростити "панцир" проти ударів долі? Як допомогти їм пережити втрату близької, дорогої людини? Давайте поговоримо про це!

Звичайно, будь-яка втрата - це біда для маленької людини, тим більше - якщо це втрата не улюбленої іграшки, а живої і значимої істоти - члена сім'ї, родича, навіть улюбленої домашньої тварини (до певного віку рішуче будь-яка смерть - величезний шок і перегляд всього устрою світу; відмінності - лише в силі переживань).

Психологи виділяють 4 стадії горя:

1. Шок, зацепеніння, неприйняття. Дитина перебуває в шоковому стані, може по декілька раз задавати одне й те саме питання про померлого, розпитувати, чи повернеться він тощо, не вірить, що вже не повернеться. Іноді дитина може робити вигляд, ніби нічого й не сталося (як захисна реакція на раптове сильне горе).

2. Страждання, дезорганізація діяльності, агресія. Дитина може проявити бурхливу істеричну реакцію на горе у вигляді плачу, відштовхувань оточуючих, розкидання іграшок чи інших предметів, може проявлятись навіть аутоагресія (биття головою об стіну, падіння на підлогу, дряпання самої себе, висмикування волосся тощо). Також може виявлятися агресивна реакція на речі, на людину, що повідомила дитині сумну звістку, а то й на самого померлого за його ухід (знищення речей, що належали померлому).

3. Депресія. Дитина сумує за померлим членом сім'ї, стан її стає млявим, апатичним, знижується кількість життєвої енергії. сльози не приносять полегшення. Може спостерігатися регресс у набутих раніше знаннях, уміннях, навичках (дитина може різко розучитися малювати, розмовляти, прибирати речі за собою, почати смоктати палець). В цей час дитина особливо підвержена різним захворюванням.

4.Прийняття, завершення. Дитина відносно спокійно сприймає факт того, що померла людина вже не повернеться, може при згадці за неї плакати, але без істерик і швидко заспокоюється. Емоційний стан дитини більш-менш рівний, вона повертається до звичного життя.

Що робити людям, що опікуються дитиною?

Перш за все потрібно враховувати вікові особливості переживання дітьми втрати близьких. По мірі дорослішання дитина поступово приходить до дорослих способів сприйняття і переживання втрати.

У віці до двох років вона ще не може зрозуміти смерть одного з батьків або близького родича, але помічає його відсутність і зміни в тих, хто про нього піклується. Нерідко малята стають дратівливими, більш галасливими і неспокійними.

Дворічні діти, як правило, починають кликати і шукати померлого, чекати на його повернення. Їм може знадобитися чималий час для усвідомлення того, що батьки чи мати вже ніколи не прийдуть. У цьому віці діти мають потребу в надійному, стабільному оточенні, підтриманні заведеного порядку харчування і сну, в пильній увазі і любові.

Діти від трьох до п’яти років все ще не усвідомлюють, що таке смерть, деякі сприймають її як сон і сподіваються, що тато (мама) скоро прокинуться. Хтось може почати боятися темряви, відчувати сум, гнів, тривогу. У когось можливі головні болі, шкірні висипання, занепад настрою, повернення до минулих звичок (смоктання пальця та ін.) Думки про те, що їх слова і вчинки могли стати причиною смерті (наприклад, якщо не дав татові чи мамі іграшку, малюнок або подарунок), здатні спровокувати почуття провини. Тому дорослим необхідно розвіяти всі сумніви і страхи дітей, пояснивши, що і чому насправді відбулося.

У молодшому шкільному віці (від шести до восьми років) діти все ще зазнають труднощів у розумінні реальності смерті. Їх поведінка в школі і вдома змінюється: наприклад, вони можуть проявляти гнів на адресу вчителів або перестати спілкуватися з однокласниками. Якщо підготувати дитину до можливих питань про смерть близької людини з боку інших людей, не вдаючись у подробиці, то їй не доведеться уникати контактів та спілкування на дані теми.

Період від дев’яти до дванадцяти років характеризується прагненням до самостійності, а переживання втрати приводить до почуття безпорадності, тому проблеми, пов’язані з ідентичністю, в даному віці не рідкість. Діти можуть приховувати свої емоції, погано вчитися, битися в школі або бунтувати проти авторитету старших, нерідко вони намагаються взяти на себе роль матері або батька. Заохочувати подібну поведінку не варто, але взяти до уваги, що «структура» сім’ї змінилася і членам сім’ї, які залишилися, необхідно змінити їхні правила, звички, все-таки слід.

Незважаючи на вік, дітям, які переживають горе, потрібно дати зрозуміти, що бути щасливим і радіти поточним подіям ніяк не ображає і не зраджує пам’ять померлого.

Як правило, діти висловлюють скорботу досить інтенсивно, але нетривало. У цей момент вони особливо потребують душевного тепла, підтримки та піклування. Їм необхідно, щоб їх обійняли, погладили по голові, дали відчути захищеними і не самотніми, улюбленими і, що дуже важливо, щоб їм пояснили, що плакати зовсім не соромно.

Один з важливих моментів переживання втрати близької людини – ступінь спорідненості з померлим. Найбільш важкі втрати батьків і братів-сестер. Дуже часто відчуття того, що тебе всі покинули, й туга за померлим батьком або матір’ю зберігаються протягом всього життя, що не може не відбитися на розвитку особистості дитини. У разі смерті брата або сестри ступінь горя залежить від віку померлого і характеру взаємовідносин з ним. Втрата родича може сприйматися як втрата партнера по грі, союзника, друга, зразка для наслідування. У даному випадку багато залежить від здатності членів сім’ї, які залишилися поруч, заповнити втрату. Якщо оточити дитину любов’ю, турботою і увагою, то пережити смерть дорогої людини їй буде набагато легше. Велике значення мають і обставини смерті. Набагато важче переживаються несподівані втрати, особливо нещасні випадки, вбивства і самогубства, тим більше ті, що трапилися на очах у дитини. Якщо її власне життя при цьому теж перебувало під загрозою, але вона вижила, то психічна травма виявляється набагато сильніше. Взагалі інтенсивність дитячого горя залежить від віку, рівня психічного розвитку, наявності та характеру власного досвіду зіткнення зі смертю (насамперед досвіду попередніх втрат).

Часто смерть близької людини породжує у дітей безліч найнеймовірніших питань, до яких дорослим належить поставитися з розумінням і тактовністю. Відповідати треба чесно і доступно, причому потрібно бути готовими до неодноразового повторення запитань про одне й те ж, терпляче пояснюючи все заново.

Багато дітей в період переживання втрати стають неслухняними, агресивними або розсіяними. Тому від батьків чи опікунів, перш за все, потрібне розуміння і терпимість, а також особлива увага до дитячих вчинків і висловлювань. Іноді дитяче горе може приймати надмірні форми. Як відрізнити норму від патології? Найчастіше справа стосується ступеня вираженості «симптомів» і їх тривалості. Дорослих повинні насторожувати тривала некерована поведінка, повна відсутність емоцій, занадто довге або незвичайне переживання горя дитиною. Приводом звернутися за допомогою до психолога можуть бути: різке зниження шкільної успішності, наполеглива відмова відвідувати школу; завзятий непослух чи агресія, нез’ясовні вибухи гніву, погіршення настрою; стійка тривога або фобії (тривалий страх перебувати одному), часті напади паніки, постійні нічні кошмари; виражені труднощі засипання і інші розлади сну; депресія, що затяглася, під час якої пропадає інтерес до навколишнього світу; нездатність справлятися з проблемами і повсякденними справами.Варто звернути особливу увагу і на те, що дитина уникає розмов і навіть згадок про померлого, про смерть або, навпаки, постійно говорить про бажання з’єднатися з покійним.

Проте, будь-яке горе - це робота для душі. Якщо дитині вдалося правильно його пережити, горе дає маленькій людині щось важливе: досвід, який робить його дорослішим, сильнішим і чутливіші до чужих бід. Якщо ж щось пішло не так, горе приймає патологічний характер. Які причини ведуть до цього? Їх декілька:

- дорослі не говорять про свою скорботу з дітьми;

- факт смерті взагалі приховується від дитини;

- дитина переживає почуття провини у зв'язку зі смертю близької людини.

Що далі робити? Поради психолога:

1. Не змушуйте себе стримувати горе, відреагуйте його, поспілкуйтесь про померлого члена сім'ї з людьми, якими Ви довіряєте. Невідреаговане горе переходить в "заморожену" стадію, що може виявлятись в постійному нервовому напруженні і призводити до більшої схильності до захворювань (в тому числі ЛОР і навіть онкології). Часто смерть близької людини породжує у дітей безліч найнеймовірніших питань, до яких дорослим належить поставитися з розумінням і тактовністю. Відповідати треба чесно і доступно, причому потрібно бути готовими до неодноразового повторення запитань про одне й те ж, терпляче пояснюючи все заново.

2. Не приховуйте від дитини факт втрати члена сімї. Як правило, діти висловлюють скорботу досить інтенсивно, але нетривало. У цей момент вони особливо потребують душевного тепла, підтримки та піклування. Їм необхідно, щоб їх обійняли, погладили по голові, дали відчути захищеними і не самотніми, улюбленими і, що дуже важливо, щоб їм пояснили, що плакати зовсім не соромно. Багато дітей в період переживання втрати стають неслухняними, агресивними або розсіяними. Тому від батьків, перш за все, потрібне розуміння і терпимість, а також особлива увага до дитячих вчинків і висловлювань.

3. Якою б не була дитина малою (навіть якщо їй всього 3 рочки), не потрібно приховувати від неї смерть родича. Багато хто скаржиться на те, що дуже важко пояснити дитині, що, наприклад, тато більше ніколи не прийде з роботи або братик не повернеться зі школи. Потрібно постаратися знайти слова, які були б доступні для дитячого розуміння. Бажано при цьому не говорити натяками, напівнатяками, фразами з казок. "Твоя сестричка міцно спить і її довго не можна будити!", "Твоя бабуся полетіла в чарівне царство і не скоро повернеться!" Подібні фрази можуть зародити в душі дитини помилкові надії, сподівання, ілюзії. Особливо шкідливі такі фрази: "Ось, ти дідуся не слухався, і він тепер помер!", "Якщо будеш слухатися нас із мамою, то коли-небудь твоя сестричка повернеться!" Це взагалі садизм. Коли з часом дитина зрозуміє правду, він вважатиме себе обдуреним, якщо йому відразу не сказали все як є.

4. Не треба щадити психіку дитини, приховуючи від нього своє горе, сльози. Нехай дитина бачить і знає, що ви теж оплакує, сумуєте, страждаєте, журитесь і тужіть. Це збудить в дитині співчуття, співпереживання, співчуття.

5. Не слід залишати дитину одну у своєму горі. Адже смерть близького - нещастя всієї родини, так ось, важливо, щоб вся сім'я журилася разом. Потрібно говорити з дитиною про померлого, допомагати йому виплакатися, не треба заспокоювати і втішати, нехай журиться нарівні з дорослими.

6. Не треба, щоб дитина уникала перебування на процесі поховання. Нехай теж поїде на цвинтар, побуде на поминках. Зрозуміло, що їй стане дуже страшно, тут важливо, щоб з нею поруч знаходився хтось, не сильно охоплений горем, наприклад, друг сім'ї.

7. Не треба сердитися на дитину, звинувачувати її в черствості, бездушності, якщо вона незабаром після смерті близької людини виявляє радість, радіє. Особливо це відноситься до дітей-дошкільнят. Наприклад, 4-х річний малюк дізнався, що в нього померла бабуся. Ось він гірко плаче, але минає десять хвилин, і дитина вже знову посміхається. Ні, він не черствий, не бездушний, він просто забув про нещастя, відволікся на улюблену іграшку. І якщо хтось заплаче знову, дитина через деякий час відновить сумувати по бабусі. Скорбота буде щирою.

8. Якщо це можливо, нехай дитина побуде з помираючим родичем останні хвилини життя. Це необхідно для того, щоб дитина не відчувала потім почуття провини за те, що не побула, не попрощалася, ну, і щоб не зароджувалися ілюзії і помилкові надії.

9. Потрібно, щоб повсякденний режим дитини, особливо маленької, не сильно порушувався у зв'язку зі смертю родича. Не треба відміняти свята в сім'ї. Це видасться вам блюзнірством, але якщо у дитини, яка втратила сестричку назавжди, через тиждень день народження, нехай буде свято. Звичайно, не таке веселий, не такий гучне, але свято. Також не треба одразу переселяти дитину в кімнату померлого, координуючись практичністю, мовляв, стало більше місця.

10. Не треба примушувати дитину постійно пам'ятати про померлого і говорити тільки про нього, особливо перший час.

11. Дуже важливо, щоб у перші години і дні після смерті родича, з дитиною, родину якого спіткало нещастя, знаходилася людина, не охоплений горем. Потрібно, щоб у ці важкі миті дитині було на кого покластися, щоб була підтримка, був той, з ким можна спокійно поговорити про померлого. Якщо дитина буде знати і відчувати, що вона не самотня у своєму горі, що після горя обов'язково настане радість, що її готові вислухати і підтримати, то тягар втрати буде пережитий з найменшим збитком для психіки, а сама дитина отримає неоціненний життєвий досвід співпереживання. Адже сумувати - це серйозна і важка робота.

12. Часто буває таке, що в маленької дитини з'являється почуття провини. Смерть близької людини іноді інтерпретується дитиною як результат власного бажання, якщо колись у момент сварки вона говорила щось на кшталт: «Я хочу, щоб тебе не було». Також смерть може сприйматися як покарання: «Мама померла і залишила мене, тому що я був поганим». Щоб допомогти дитині впоратися з почуттям провини, правильно буде пояснити їй обставини смерті близького та навести докази, що вона завжди була і залишається улюбленою. Важливо показати їй, що смерть не є результатом її слів чи бажань. Провина може виникати й тому, що після втрати в способі життя дитини нічого не змінилося, вона як і раніше грає, сміється, в той час як всі навколо сумні і розстроєні. Але така реакція цілком нормальна і зовсім не означає, що малюк не любив померлого, що він черствий і безсердечний. Якщо донести до нього цю думку, то переживання пройде менш болісно.

13. Підлітки зазвичай важче переживають втрату близької людини, ніж маленькі діти. Підлітки можуть вести себе невластивим їм чином, в крайніх випадках – відчувати депресію, тікати з дому, міняти друзів, вживати наркотики, ставати сексуально розбещеними чи навіть мати суїцидальні тенденції. Хтось замикається в собі, прагне до самотності. У таких випадках не варто турбувати дитину, усамітнення буває необхідно їй для протікання природного процесу переживання горя. Деякі відразу стають дорослими не по роках, приймаючи рішення захищати і піклуватися про маму (тата) і інших членів сім’ї. Прагнення підлітка підтримувати згорьованих близьких, допомагати їм, розділяти з ними скорботу не повинно ігноруватися і тим більше припинятися зі страху, що воно може піти на шкоду його інтересам. Безумовно, дуже важливо, щоб дитині надавали можливість розвиватися своїм шляхом. Однак участь у сімейному горі і турбота про рідних, коли вони не затьмарюють власних перспектив і не нав’язуються ззовні, не можуть цьому перешкодити.

14. Дуже можуть допомогти в полегшенні переживання горя методи терапії листами. У листі згорьованій дитині або дорослому можна запропонувати написати померлому свої думки і почуття, попрощатися з ним. Потім такий лист за бажанням можна зберігати, спалити, кинути в річку, або покласти у повітряну кульку і випустити в небо.

Пам'ятайте, що Ваша любов та підтримка можуть допомогти дитині пережити горе, і навіть стати зціленням для Вас самих.