Як говорити з дітьми про нинішні події в Україні?

Війна прийшла неочікувано. Коли здавалося: минула влада повалена, залишилося підкотити рукави і вперед – будувати нову країну.

Війна перекреслила плани практично кожного українця. Увірвалася у багато сімей особистим горем. Змусила боятися.

Люди переживають різні відчуття: від прихованих страхів до проявів явної паніки. А що ж діти? Як вони сприймають інформацію, яка потрапляє в їхні голівки з навколишнього світу: розмов дорослих людей, випусків новин тощо? Як відповідати на численні питання про те, чому все це відбувається й одні люди вбивають інших?

Донечка мріє, щоб війна скоріше закінчилася, тому що там багато смутку

Ужгородка Ольга Томашевська-Степанова – мама чотирьох дітей. Молодші троє, котрим нема іще шести, за словами жінки, не дуже усвідомлюють те, що відбувається. А от старша, 8-річна донечка дуже переймається.

«Віка – це такий смуток і деколи сльози! Малі ніколи не бачили нічого страшного і, відповідно, усвідомлення у них як такого немає. Вони будують танки і стріляють у ворога. Але для них це гра, як було в моєму дитинстві.

Віка ж знає, що йде війна, знає з ким, знає, що на ній вбивають наших солдатів. Деколи я розумію, наскільки вона це усвідомлює. Відповідно, їй страшно і вона питає, чи не буде війни у нас.

Я не можу заборонити їм дивитися новини, як не можу заборонити будувати танки і стріляти. Вважаю: нехай знають, але ніколи не побачать цього. Іноді Віка питає, чому Путін так вчиняє стосовно нас. Відповідаю: тому, що у нього манія величі і він хоче мати більше влади. Правда, не дуже розумію, чи доходить до неї, для чого людині так багато влади.

Часто донечка каже, що мріє, щоб усе було добре, щоб війна скоріше закінчилася, тому що там багато смутку», – поділилася з «Унґваром» Ольга.

Антоніна Стряпко щодня спілкується із дітьми, які навчаються у філії Американської англійської школи в Ужгороді. Зараз – канікули, тож діти відпочивають у таборах. Їм – від 6 до 10 років.

«Оскільки зараз вони знаходяться в таборі, то ми намагалися максимально відволікти їх від проблем – організовували походи, розваги.

Проте зовсім уникнути теми війни не вдалося. По-перше, ми помітили, що діти між собою починають грати в рольові ігри, які, як правило організовані за принципом «козаки-розбійники», але мають інше забарвлення: «сепаратисти-солдати». До того ж сам факт, що діти знають такі терміни, як «сепаратист» чи «терорист», уже означає, що це їх зачіпає.

Більше того, у мене самої чотирирічна донька. Так от, вона дуже чітко знає, що є наші солдати, яких треба підтримувати, бо вони за Україну, і є москалі, які забрали наше море і вбивають наших солдатів.
Як не дивно, почуття жалості чи то гуманізму не помічаю. У дітей все чітко: раз чужий, значить, його треба вбити. Тобто при всьому людяному підході до наших солдатів, до терористів – жодної жалості. Діти не знають, що таке толерантність, і не визнають право іншого на власну думку», – зазначила Антоніна.

Важливо говорити дітям правду про війну

Психолог Людмила Балецька пояснює: «Діти – це найбільш чутлива частина суспільства. Тому, безумовно, все, що відбувається навколо (в сім’ї, оточенні, країні), має чи буде мати на них вплив.
Провідним відчуттям у будь-якому стресовому середовищі є тривога. Саме вона є такою формою страху, де нема конкретного фактору, чого і як боятись, але відчуття небезпеки «літає в повітрі».

Переживання дітей найбільше залежать від реакції батьків на стрес, втрату чи горе.

Відрізнятися ці переживання будуть лише формою вираження. Маленькі діти (здебільшого до 5-ти років) схильні до «надмірного капризування» чи повернення до поведінки, яка притаманна більш ранньому віку (смоктання пальчика, нетримання сечі).

Діти молодшого та старшого шкільного віку можуть потребувати більше пояснень і постійного контакту з рідними. Варто пам’ятати, що батьки, які пригнічені думками про війну, можуть стати емоційно закритими для своїх дітей.

Як наслідок, через брак інформації та обмеження контакту, діти часто змушені брати на себе батьківську роль у період стресу. Але така не за віком накладена гіпервідповідальність може призводити до різних захворювань, що теж може бути способом переживання горя.

Важливо говорити дітям правду про війну. Хоча, безумовно, це не завжди легко.

Приховуючи правду як про те, що відбувається, так і про свої почуття, батьки і діти в такий спосіб намагаються вберегти один одного від надмірних хвилювань, переживаючи все в собі. А від цього легше не стає нікому.

Отримавши неправдиве пояснення, діти ще більше занурюються у тривогу, відчуваючи, що все набагато гірше, ніж вони собі підозрювали. Однак у жодному разі не можна розповідати шокуючі подробиці негативних подій».

Як зазначила психолог, сама інформація не є настільки небезпечною, наскільки досвід її переживання. Якщо дитина серйозно сприймає і хвилюється з приводу того, що бачить з екранів телевізорів або чує в розмовах, переживає все це самостійно або в ситуації надмірної паніки людей, що її оточують, то, звісно, все це в майбутньому матиме свої наслідки.

Варто також постійно нагадувати дитині, що, перебуваючи разом з дорослими, вона в безпеці і має залишатися дитиною, рости і розвиватися, займаючись різними «дитячими справами».

«Звісно, універсальних рецептів, як допомогти дитині впоратися зі стресом, не існує. Кожна мама чи тато (чи будь-хто інший близький до дитини) знає ці особливі шляхи.

Однак знову наголошу: важливо казати дітям правду. Для різного віку ця правда має бути теж різною. Те, що розповідаємо маленьким, буде відрізнятися від того, в який спосіб розповідаємо великим», – зазначила психолог.

Тож якщо 4-річним дітям на питання, чому дяді в телевізорі стріляють, досить сказати: «бо прийшли погані інші дяді, а хороші їх виганяють», то 8-річні «засиплють» додатковими питаннями «а хто ці дяді?», «а навіщо вони прийшли?», «а звідки у них зброя?», «а чи їм не важко?». І на всі питання потрібно давати відповіді.

Є діти, батьки яких уже не повернуться, але стануть героями цієї війни. Говорити про це малим дуже важко, але необхідно. Людмила Балецька наголошує: «Втрати – це частина нашого життя. Але варто пам’ятати, що лише частина.

Дітям до 2-х років намагайтеся не говорити про це. У віці 3-6 років дітки ще не дуже добре розуміють, що таке смерть. Часто їм пояснюють відсутність батька (матері) більше метафорично – «відлетів з ангелами на небо», «поїхав далеко» тощо.

Дитині близько 6 років дуже обережно (без лякаючих подробиць) спробуйте все пояснити. Однак важливо пам’ятати, що в будь-якому горі варто дозволити дитині залишатися дитиною, горювати та сумувати, і не чекати, що вона виявиться сильною і стійкою.

Натомість, установивши тісний контакт (тілесний і психологічний), можна допомогти упоратися з цим горем маленькому сердечку. Спільне згадування щасливих моментів, що були з татом, дозволить прийняти факт втрати і прожити горе разом». І, звісно, такій дитині дуже важливо знати, що її тато – справжній герой.

Ярослава Матвійчук, газета «Унґвар»

Джерело: http://7dniv.info/ua/news/yak-govoriti-z-ditmi-pro-ninishni-podiyi-v-ukrayini

Хотіла б поділитись власним досвідом роботи з дітьми: двоє дівчаток у садочку віком 5,5 років мене запитали: "А чому почалася війна?" Я як раз спробувала попрацювати з їхніми страхами відносно подій в Україні. Спробувала пояснити, що одна людина, яка керує Росією захотіла мати владу і над Україною, а люди, котрі живуть на сході України (при цьому на листочку намалювала умовну карту і показала де живуть ці люди) хочуть до цієї людини, бо вони росіяни. Але там живуть і наші українці, котрі не схотіли віддавати свою землю, свої домівки у Росію. Тому вони почали битися, і так виникла війна. В дитячих оченятах стояло німе питання: "Чи нападуть вони на нас?". Я намалювала на умовній карті Київську область і місто
Фастів на ньому і спитала: "Бачиш, як далеко ми живемо і в нас дуже багато щирих українців, тому вони до нас не дойдуть". Само собою, що нам складно гарантувати це на 100 %, але, на мою думку, цього достатньо, щоб заспокоїти дитину. Судячи по реакції дівчат, така відповідь їх задовольнила.

“Тату, я боюся! Не їдь на Майдан!” (Важливі поради фахівця, як розповідати дітям про події в Україні, не травмуючи їхньої психіки)

фото: facebook (Олег Мацех)

Ця інформація хоч і подана із запізненням, але є актуальною і на даний час.

П’ятирічний Олексійко, заходячи в маршрутку, починає розповідати пасажирам… про Євромайдан. “Я теж підтримую протестувальників, от ходжу в дитячий садочок із жовто-синьою стрічкою. А в Києві страшно, там москалі журналістів б’ють!” – застерігає дорослих дитина. 

Шестирічна Настуся після чергового випуску новин почала дуже переживати за свого батька і зі сльозами на очах просила: “Таточку, будь ласка, не їдь на Майдан, я боюся. Будь краще зі мною!..” 

І таких історій дуже багато: то в дитячому садку діти бавляться у Євромайдан і політиків, то придумують план, як захистити дівчат від “Беркуту”, то малюють схеми захоплення Верхов­ної Ради, то замість Святого Миколая зображають… покаліченого “беркутівця”. Діти, як губка, вбирають усю почуту інформацію та інтерпретують її по-своєму. Психологи стверджують, що нинішні політичні події сильно впливають на дитячу психіку, і то не найкращим чином. Тож батькам треба бути дуже обачними, обговорюючи їх в сім’ї, намагатися не коментувати почуте й побачене надто емоційно в присутності малої донечки чи сина.

“Одні діти тривожні від народження, дуже переймаються негативними подіями, що б то не було – непорозуміння з однолітками, сумні історії чи жахливі кадри. Їхня психіка налаштована на сприйняття негативної інформації, яка згодом виливається у різні фобії, страхи, переживання. І коли така дитина дивиться невтішні новини по телевізору, чує, як їх аналізують батьки, то накопичує в собі негативну інформацію і стає ще більш тривожною. Хоча є діти, які мають не таку чутливу нервову систему і сприймають навколишні події спокійно”, – розповідає дитячий психолог Наталія Маркевич. 

Але в будь-якому випадку потрібно обговорити з сином чи донькою все те, що зараз відбувається в країні. Краще, аби вони про це дізнавалися від батьків, які спокійним тоном мусять пояснити, що ж насправді коїться, а не дивилися телевізор чи слухали емоційні суперечки старших членів сім’ї. 

“Кожний період розвитку дитини має свої особ­ливості. Тому й говорити з сином чи донькою потрібно відповідно до їхнього віку. З підлітками можна спілкуватися на тому ж рівні, що й із дорослими, бо вони вже готові до сприйняття усілякої інформації”, – радить психолог. Натомість до молодших потрібно шукати інші підходи. Найкраще, зі слів Наталії Маркевич, усі події пояснювати образно, на прикладі повсякденних.

“Скажімо, якщо сперечаються двоє діточок, потрібно спокійно з ними поговорити, з’ясувати, чому виник конфлікт, щоб вони помирилися, залишилися друзями. Те ж саме зараз відбувається і в нашому суспільстві – назбиралося дуже багато суперечливої інформації, яку потрібно обговорити на державному рівні. Але мирно поговорити не завжди вдається…” – пояснює фахівець. 

Уся інформація, яку зараз подають політики, чиновники, журналісти, – лише для дорослих, а не для дитячих вух!

До прикладу, дошкільнята найчастіше повторюють те, що кажуть дорослі. “Ті новини, які нині показують по телебаченню, дитині краще взагалі не дивитися. Адже навіть ми, дорослі, не завжди спокійно сприймаємо їх, не те що малюки. Тому якщо вже увімкнули телевізор і вирішили подивитися випуски новин, які зараз насичені тривожною інформацією, старайтеся, аби дитина не була біля вас. 

Коли ж не вдається зацікавити сина чи доньку вечірньої пори чимось іншим, відволікти їхню увагу, одразу ж коментуйте, пояснюйте, що відбувається. Не після трансляції, а саме під час неї! Ще один вихід – намагайтеся показати дитині, що не сприймаєте серйозно того, що відбувається і що показують по телевізору, навіть якщо кипите від злості. Повірте, так буде краще. Так ви не травмуєте дитячу психіку. Якщо малюк побачить, що мама чи тато спокійно реагують на почуте, то ця інформація стане неактуальною для нього”, – каже Наталія Маркевич. 

Найперше треба шанувати психіку дітей! Уся інформація, яку зараз подають політики, чиновники, журналісти, – тільки для дорослих, а не для дитячих вух. Пам’ятайте про це! 

“Якщо ж увімкнете телевізор і залишите дитину біля нього саму – як результат матимете сплеск дитячих страхів, фобій, переживань, навіть хвороб. У цей неспокійний час дитина повинна займатися тим, чим займалася раніше: ходити в дитячий садок або школу, відвідувати гуртки, гуляти. Якщо, наприклад, тато вирішив поїхати на Майдан, потрібно пояснити синові чи доньці, що він робить це для того, аби відстояти свою громадянську позицію. Жодних розмов про війну чи революцію! Не залякуйте дітей!” – наголошує психолог.

Джерело: http://www.lvivpost.net/suspilstvo/n/23425

Ваша дитина - першокласник: поради батькам майбутніх першокласників

Хотілося сказати кілька слів не про дітей, а про нас, дорослих, про наше ставлення до їхніх успіхів, до їхніх невдач. Шкода, але ми, батьки, часто нетерплячі та егоїстичні, хоча виправдовуємося «хорошими намірами». Але, якими б не були віправдання, наше роздратування, крики, з’ясування стосунків, покарання – все це додаткові стресові ситуації, постійний дитячий біль від непорозуміння та образи. Чим більші наші старання, чим більше уваги ми приділяємо дітям, тим вищий батьківський рівень домагань, тим більша надія і бажаніша нагорода – відмінні оцінки…

Велике значення для психічного та фізичного здоров’я вашої дитини має правильний режим дня.

Поради для правильного режиму дня

1. 12 годин сну з урахуванням обіднього (1-1,5 годин) для відновлення сил.

2. Після школи не спішить садити дитину за уроки, їй необхідно 2-3 години відпочити (обідній сон). Найпродуктивніший час для приготування уроків – з 15 до 16 години. Заняття ввечері безрезультатні, завтра доведеться все починати спочатку.

3. Не змушуйте дитину готувати уроки за один раз. Після 20 хв. занять необхідно 10-15 хв. «перерви».

4. Під час приготування уроків не сидіть над дитиною, давайте можливість їй попрацювати самостійно, але якщо потрібна ваша допомога, наберіться терпіння. Необхідні спокійний тон та підтримка («не хвилюйся», «давай з’ясуємо разом», «я тобі допоможу»), похвала, навіть якщо щось не вдається. Не акцентуйте увагу на оцінках («не дарма з письма в тебе одні «2» та «3»).

Сім основних правил батьківської поведінки в організації навчання

1. Сприяйте дитячій автономності (самостійності). Чим більше ви її (самостійності) вимагаєте в усіх сферах повсякденного життя, тим краще зможе ваша дитина працюватиме з почуттям відповідальності у шкільній сфері. Автономне навчання є тією метою, в напрямку якої ви маєте працювати, тому що самостійність є найважливішим елементом ефективного й тривалого процесу навчання. Хваліть свою дитину за самостійні дії, наприклад, за самостійне розпізнавання помилок.

2. Якщо ваша дитина потребує допомоги, спонукайте її до того, щоб вона сама знайшла шляхи її розв’язання. Допоможіть їй завдяки підказкам, наприклад, вказівка на довідники, генерування правил, відгадування ребусів, що може сприяти розв’язанню проблеми. Але не подавайте саме розв’язання. Не спонукайте дитину тільки до одного шляху розв’язання.

3. Дайте дитині можливість попрацювати над матеріалом удома.

4. Визнайте досягнення дитини. Хваліть (заохочуйте), а не докоряйте. Це краще, ніж ниття, нагадування та інші покарання. Звертайте увагу на те, щоб не обмежувати похвалу критикою («дев’ять», звичайно, чудово, але без двох помилок це могла б бути «дванадцятка»).

5. Не ставте перед своєю дитиною завищених вимог, щоб вони не були суворішими за вимоги вчителя.

6. Будьте зразком у поведіні. Вимагайте від своєї дитини не більше, ніж від себе самого. Дитина, яка, наприклад, бачить своїх батьків за читанням, швидше сама почне читати, ніж дитина, батьки якої часто сидять перед телевізором.

7. Говоріть позитивно про школу, вчителів та предмети. Вашій дитині досить того, що вона долає свої особисті упередження щодо школи.

Пам’ятка для батьків щодо спілкування з дітьми, які мають емоційні труднощі

1. Емоції виникають у процесі взаємодії з навколишнім світом. Необхідно навчити дитину адекватно реагувати на певні ситуації та явища зовнішнього середовища.

2. Не існує поганих і хороших емоцій, і дорослий у взаємодії з дитиною повинен постійно звертатись до доступних їй рівнів організації емоційної сфери.

3. Почуття дитини не можна оцінювати, не слід вимагати, щоб вона не переживала те, що вона переживає. Як правило, бурхливі афективні реакції – це результат тривалого стримування емоцій.

4. Потрібно навчити дитину усвідомлювати свої почуття, емоції, виявляти їх у культурних формах, спонукати до розмови про свої почуття.

5. Не слід вчити дитину пригнічувати власні емоції. Завдання дорослих полягає в тому, щоб навчити правильно спрямовувати, виявляти свої почуття.

6. Не слід у процесі занять з важкими дітьми намагатися цілком ізолювати дитину від негативних переживань. Це неможливо зробити в повсякденному житті, і штучне створення «тепличних умов» тільки тимчасово вирішує проблему.

7. Треба враховувати не просто модальність емоцій (негативні чи позитивні), а й їхню інтенсивність. Надлишок одноманітних емоцій спричиняє негативні явища.

8. Для профілактики емоційного напруження слід долучати дитину до різних видів діяльності. Корисним для емоційного розслаблення є застосування гумору.

9. З метою ліквідації негативнтх емоцій потрібно спрямовувати їх у творче русло: мистецтво, поезію, літературу, музику чи заняття танцями.

10. Ефективність навчання дитини володіти своїми емоційними станами значною мірою залежиить від особливостей її ставлення до себе. Завищена чи занижена самооцінка суттєво погіршує самопочуття дитини, створює бар’єри для необхідних змін. У таких випадках потрібно починати роботу з корекції ставлення до себе, учнівської самооцінки

Поради батькам майбутніх першокласників

Впевнені, поради батькам стосовно того, як підготувати дитину до майбутніх навантажень, зробити так, аби її організм не давав збоїв під час навчального процесу і похід за знаннями був їй справді в радість та деяких інших аспектів підготовки до школи, - буде до часу.

Що обмежує успішність дитини?

Результат успішного навчання значною мірою залежить від працездатності учня, адже засвоєння навчального матеріалу відбувається тільки в той період часу, коли дитина має „робочий” тонус і може уважно слухати, запам’ятовувати, обдумувати і відтворювати почуте.

Серед причин, які обмежують успішність у навчанні, одне з перших місць посідає загальна ослабленість здоров’я.

Фізично ослаблена дитина втомлюється задовго до закінчення заняття, не встигає відпочити за перерву, звичайні для інших учнів вимоги виявляються для неї непомірними. У підсумку накопичується стомлення, а відсутність своєчасного відпочинку призводить до формування хронічної втоми. Особливо важка для дитини ситуація складається при розбіжності очікувань дорослих та її досягнень. Якщо від школяра чекають безумовних успіхів, то неминучі при перевтомі труднощі й невдачі викликають невдоволеність батьків.

У підсумку в дитини виникає і підтримується високий рівень тривоги, уявлення про себе, як про безнадійно поганого учня. Це дезорганізує його діяльність і ще більше виснажує. У такому стані дитина не здатна впоратися навіть з тим навчальним навантаженням, яке було цілком їй доступне. А нарікання на лінощі, покарання призводить до того, що вона замикається, стає плаксивою і похмурою, нерідко в неї з’являється негативне ставлення до школи. На зниження рівня дитячого здоров’я впливають:

- погіршення екологічної обстановки;

- збільшення питомої ваги „синтетичного” харчування, насиченого консервантами та барвниками;

- шкідливий вплив електронної та радіотехніки, побутової хімії;

- зменшення фізичних навантажень;

„стресогенне” напружене міське життя.

Багато дітей схильні до частих застудних захворювань, що не тільки послаблюють організм, а й ведуть до формування осередків хронічної інфекції: хронічних тонзилітів, гайморитів і т.д. Ці захворювання, які, на перший погляд, не є надто небезпечними, насправді і призводять до зниження загального тонусу, працездатності, стійкості до навантажень, у тому числі й розумових. Важливою причиною підвищеної стомлюваності багатьох першокласників є й те, що початок шкільного навчання збігається з періодом інтенсивного зростання, так званим ростовим стрибком. У цей період дозрівання нервової регуляції і серцево-судинної системи часто відстає від бурхливого росту кістково-м'язової системи.

Зовні доросла дитина насправді виявляється менш стійкою до різних навантажень до того моменту, доки організм знову набуде гармонійної рівноваги. Тим більше уразливою під час ростового стрибка стає ослаблена дитина. Втім тут є й інша небезпека. Трапляється так, що батьки, надмірно опікуючись хворобливою дитиною, заважають формуванню в неї самостійності, уміння долати труднощі, адекватної самооцінки, що зрештою таж позначається на її успішності.

Як зберегти здоров’я і життєрадісність в умовах навчання?

Перш за все, необхідне співвіднесення рівня вимог та режиму навантажень із реальними можливостями учня, з особливостями його здоров’я і працездатності. Тож завдання батьків – не лише зрозуміти, підтримати, допомогти, коли це необхідно, а й так організувати життя сина чи доньки (а при необхідності й усієї родини), щоб шкільні навантаження не призвели до перевтоми, неврозів, порушень постави та зору тощо.

Варто замислитися про режим дня, головне завдання якого – забезпечити високу працездатність нервової системи (тобто здатність у мінімальні терміни досягти максимальних результатів) у години навчальних занять у школі й удома. Якщо дитина день у день в один і той же час лягає спати і прокидається вранці, обідає після повернення зі школи, сідає робити уроки після прогулянки, то їй легше планувати та розподіляти час, швидко включатися в роботу, успішно виконувати її в більш короткі терміни. Режим дня повинен складатися з навчальних занять у школі та вдома; відпочинку з достатнім перебуванням на свіжому повітрі, рухливих ігор або фізкультурних занять; регулярно повноцінного харчування; повноцінного, достатнього за тривалістю сну.

Недосипання зведе нанівець усі зусилля допомогти в навчанні та зберегти здоров’я учня. Воно різко негативно позначається на стані дитини, насамперед психічному: вона стає легко збудливою, часто відволікається, неадекватно реагує на зауваження, не може зосередитися при роботі. Часте недосипання – одна з причин перевтоми і неврозів у школярів.

А потреба уві сні така: для 6-7 річок – 10-11 годин, для учнів 8 років і старших – не менше 9,5 години. Втім, вона залежить і від стану здоров’я. Так, ослаблені діти, ті, що одужують після захворювань, схильні до підвищеної збудливості або стомлюваності мають потребу в тривалішому сні. Крім того, всім першокласникам на початку навчального року рекомендується спати більше, ніж дітям, адаптованим до систематичного навчального навантаження. Це можна зробити за рахунок 1-1,5 годинного денного сну. Денний сон відновлює працездатність організму більшою мірою, ніж будь-який інший від вид відпочинку, навіть краще, ніж такі корисні для дітей ігри на свіжому повітрі. Тож, якщо батькам удасться організувати режим таким чином, щоб школяр міг поспати вдень, його продуктивність під час виконання домашніх завдань помітно зросте, а сам він стане активним і життєрадісним.

Слід обов’язково подбати й про те, щоб дитина щодня проводила достатньо часу на свіжому повітрі, що є потужним оздоровчим фактором, унаслідок якого поліпшується вентиляція легенів, підвищується вміст кисню в крові, нормалізується стан нервової системи. Доведено: якщо дитина перебуває переважно в приміщені, навіть добре освітленому й забезпеченому джерелом ультрафіолету, в неї швидше втомлюються м’язи спини, знижується вміст фосфору (важливого поживного елементу для нервових клітин) у крові, падає гострота зору.

Зниження рухової активності порушує процеси нормального розвитку, веде до зміни обміну речовин. Тоді як рухова активність тонізує центральну нервову систему дітей, під час руху відбувається активізація нервових клітин усіх ділянок кори головного мозку, підвищується обмін речовин, посилається виділення гіпофізом гормону росту.

Інша складова успіху – харчування. Практика свідчить, що в багатьох сім’ях батьки стежать за ним менш ретельно, ніж це мало би бути, а в підсумку в їхніх чад виникають порушення апетиту. Для його поліпшення рекомендується давати сирі овочеві салати з рослинною олією, оскільки вони стимулюють вироблення шлункового соку, покращують перистальтику кишечника; варений буряк, малосольні огірки, які мають легку жовчогінну дію, що теж збуджує апетит. Доречною є стимулююча терапія: прогулянки на свіжому повітрі, ігри з водою, заняття фізкультурою. Крім того, їжа завжди буде з’їдена із задоволенням, якщо дитина сама брала участь в її приготуванні. Дуже корисні й такі незаслужено забуті овочі, як ріпа, горох, боби, гарбуз, редиска, і ягоди: смородина, суниця, чорниця, жимолость, малина, обліпиха, плоди шипшини. Вони містять необхідні вітаміни та мікроелементи в оптимальній кількості. Єдине: потрібно привчити дитину обов’язково мити овочі та ягоди і їсти їх чи чистими руками, щоб уникнути зараження глистами, яке веде до зниження опірності організму.

Таким чином, чим раніше батьки задумаються про зміцнення фізичного стану свого малюка, тим краще. В адекватних умовах дитина стає більш працездатною, активною, життєрадісною, легше справляється з навчальним навантаження.

Слух, зір, постава теж мають бути в зоні особливої уваги батьків.

Для того щоб зберегти слух дитини, необхідно захищати вуха від переохолодження, лікувати навіть несильний нежить, оскільки інфекція може легко проникнути з носоглотки в порожнину середнього вуха й викликати його запалення. Особливу небезпеку в цьому сенсі становлять навушники: дуже сильна вібрація барабанної перетинки приводить до її розтягнення, втрати еластичності і в подальшому до зниження слуху. Крім того, в навушниках дитина не орієнтується в звуках навколишнього світу, може не почути шум машини, яка рухається, або інші звуки, які сигналізують про небезпеку. Ще слід пам’ятати про те, що при шумі продуктивність фізичної праці падає на 30 відсотків, а розумової – на 60!

Щоб уникнути напругу зору, слід суворо стежити за освітленістю робочого місця дитини: світло має падати зліва і ззаду (у лівші – праворуч), щоб рука не загороджувала роботу. Дуже серйозно треба ставитися й до вибору книжок. Купуючи їх, батькам слід звернути увагу на те, щоб папір, на якому вони видрукувані, був цупкий і непрозорий. Аби перевірити це візуально, треба подивитися на сторінки книжки – на них не повинен просвічуватися текст зі зворотного боку. Крім того, не крейдований, оскільки на такому папері текст відсвічує, що погіршує сприйняття і сприяє порушенню зору. Те саме стосується й паперу для зошитів, в яких лінії (фіолетового, зеленого, блакитного або сірого кольорів) мають бути чітко подруковані й водночас збігатися на суміжних сторінках. Особлива стаття в профілактиці порушень зору – телевізор і комп’ютер. Перегляд телевізора й роботу на комп’ютері необхідно переривати кожні 154-20 хвилин (рекламні паузи), а відстань від очей до екрана має бути не менше подвійної діагоналі екрана монітора і не менше 1 метра від екрана телевізора.

Неправильна постава справляє негативний вплив на роботу внутрішніх органів: ускладнює роботу шлунково-кишкового тракту, серцево-судинної системи, легенів; зменшується життєва ємність легенів, знижується обмін речовин, унаслідок чого можуть бути поганий апетит, млявість, головні болі, швидка стомлюваність. Дбаючи про правильну поставу своєї дитини, батькам слід пам’ятати, що портфелі й сумки, які носять на одному боці, для школяра не бажані взагалі – їх носіння може призвести до сколіозу. Ідеальним є ранець. Вага повного ранця не має перевищувати 5-6% ваги дитини, щоб вона не сутулилася і не нагиналася вперед. Загальна вага підручників і всього шкільного приладдя (без ваги ранця або портфеля), якщо учень носитиме його на відстань до 3 км, не повинна перевищувати учень носитиме його на відстань до 3 км, не повинна перевищувати допустимих гігієнічних норм: для 1-2 класників – 1,5-2 кг. Носіння важкого портфеля може викликати порушення постави, спровокувати викривлення хребта і захворювання нирок. Згідно з санітарно-гігієнічними нормами шкільний ранець має бути виготовлений з гігієнічного водовідштовхувального легкого матеріалу, забезпечений світло відбивачами і еластичними лямками, забезпеченими ремінцями для регулювання довжини. Крім того, на кожному виробі обов’язково має бути проставлене маркування, для якого віку призначений даний ранець. Чим більше відділень в ранці, тим краще. У такому разі в ньому буде більше порядку і потрібну річ не доведеться діставати з дна.

І ще одна невеличка, втім, переконані, важлива порада. Чудовий ефект у навчанні дає спів, який не тільки зміцнює м’язи гортані на голосові зв’язки, а й розвиває фонематичний слух, який відіграє важливу роль для правильного вимовляння звуків. Тому, якщо батьки хочуть, щоб дитина була успішна у вивченні іноземної мови, їм варто записати її в хорову студію.

Як підготуватися до першого вересня?

• Розповісти про те, що чекає дитину цього дня.

• За декілька днів почати вводити його в ритм "підйому і відбою".

• Улюблене ведмежа (лялька або улюблена іграшка) повинне бути взяте з собою в портфель (він теж в перший день піде вчитися).

• Можна дати дитині з собою камінчик – амулет (забезпечує «зв'язок з батьками»).

• Основний одяг повинен бути новим і особливим (шкільна форма), але певна деталь одягу повинна бути знайомою і улюбленою (шкарпетки, майка, значок на сорочці і ін.)

• Мобільний телефон першого вересня (і взагалі в період адаптації) краще з собою не давати. Дитина гірше звикає до нової життєвої ситуації і нових дорослих, якщо у нього є можливість постійного контакту з батьками.

• Квіти вчителеві повинні бути такими, щоб дитина відчувала їх особливу красу (хай їх буде небагато). Краще, якщо дитина вибиратиме квіти разом з Вами. Це важливо, щоб у нього не виникало відчуття, що інші діти принесли красиві квіти, а він – погані.

• Приготувати все з вечора, щоб вранці не виникло суєти або паніки. Розрахувати час, щоб дитина з ранку могла не поспішаючи поїсти, сходити в туалет.

Які непередбачені труднощі можуть виникнути першого вересня?

Часто діти (особливо ті, що не відвідували раніше дитячих садів або дитячих груп) в останню мить відмовляються розлучатися з мамою або татом, які привели їх в школу, починають плакати, чіплятися за батьків. У такій ситуації краще піти на заняття разом з дитиною. Для цього потрібно наперед звільнити собі весь день. Про можливість ходити разом з дитиною на уроки краще поговорити з вчителем (адміністрацією школи) на батьківських зборах завчасно.

Що робити, якщо дитина зранку погано себе почуває, а потрібно йти в школу?

У шести-семирічних дітей рідко трапляється «запалення хитрості». Або дитина, дійсно, хворіє, або погане самопочуття пов'язане з необхідністю йти в школу. У будь-якому випадку, варто це перевірити. Якщо дитина після того, як Ви залишили її вдома, відразу відчуває себе краще, то, можливо, її погане самопочуття пов'язане із стресом, що отримала в школі. Постарайтеся з'ясувати (у дитини, у вчителя, у знайомих дітей), що відбувалося в школі вчора, позавчора. Важливо зрозуміти, що відбувається, особливо якщо таке повторюється систематично.

Якщо ж Ви все-таки вирішили відправити дитину до школи, давши їй пігулку від головного болю (або не виявивши ніяких симптомів хвороби), не робіть цінністю подолання нею поганого самопочуття. Не хваліть дитину за те, що вона пішла в школу, переборовши себе. Якщо Ви гордитиметеся, що Ваша дитина вчиться (трудиться), незважаючи на своє погане самопочуття, то у неї може підсвідомо закріпитися установка на хворобу: можна добитися похвали, хворіючи

Як реагувати, якщо дитина злиться на вчителя (дітей) в школі або відчуває страх перед школою?

Перш за все: не забороняти переживання. Не потрібно твердити дитині: «Не можна злитися! Не можна боятися!» Переживання – цілком природна річ, і вони повинні мати право на існування. Проте необхідно обговорити з дитиною, що викликає страх або злість, разом з нею зрозуміти, чому інші люди здійснюють дії, що викликають у неї ті або інші емоційні реакції. Розуміння дій інших часто саме по собі знімає переживання. Є і інші культурні форми, що допомагають людині справлятися із страхом. Для дітей це, перш за все, читання страшних казок в ситуації повної захищеності (на маминих колінах). Казки дають людині пережити відчуття неминучості торжества добра над злом, співпереживання радості і співчуттю, що забезпечують перемогу маленького, слабкого, але доброго, над великим злом. Інша корисна для дітей форма культурного подолання страху - спортивні ігри, що викликають переживання азарту, упевненості в перемозі.

В процесі дорослішання дитина повинна отримати досвід подолання труднощів і конфліктів. Завдання дорослих полягає в тому, щоб, знаходячись поряд, допомагати дитині визначати конструктивні способи своєї поведінки в таких ситуаціях.

Що робити, якщо потрібно поспішати в школу, а дитина не поспішає?

Психологами відмічений негативний вплив активного організуючого тиску дорослого на дитину. Якщо постійно квапити дитину: «Давай швидше, ми вже спізнюємося! Ну що ти копаєшся?!», - те може, навпаки, закріпитися зворотна реакція. Сформується захисний стереотип «повільності»: у будь-якій ситуації, що вимагає швидкого реагування, дитина сповільнюватиметься і «гальмуватиме». У цьому вона нітрохи не винна, так її організм захищається від тривоги і напруги, викликаних "емоційним пресингом" ззовні.Тому доцільно проводити "профілактику цейтнотів". З цією метою, організовуючи збори дитини в школу, бажано:

- передбачити раніше вставання, що дозволяє дитині прокидатися, снідати, одягатися, умиватися в його власному темпі;

- прослідкувати, щоб дитина зібрала портфель, приготувала одяг і взуття з вечора.

Як відноситися до невдач дитини, майже неминучих на початку шкільного життя?

Батьки часто відносяться різко негативно до перших невдач дитини. Негативні оцінки дорослих підвищують тривожність дитини, його невпевненість в собі і своїх діях. Це, у свою чергу, веде не до поліпшення, а до погіршення результатів. Так складається порочний круг. Постійні побоювання дитини почути негативні оцінки з боку домашніх приводять до страху зробити помилку. Це відволікає дитину від сенсу виконуваних ним завдань і фіксує його увагу на дрібницях, примушує переробляти, виправляти, нескінченно перевіряти. Прагнення зробити роботу якнайкраще на цьому етапі тільки погіршує справу. Особливо сильно це виявляється у тривожних, здібних, старанних дітей.

Тому найправильніше відношення до перших поразок дитини – відношення з розумінням, підтримка, допомога: «У тебе все вийде. Я тобі допоможу». Важливо створити умови для переживання дитиною (хоч би іноді) власної перемоги.

Які типові прояви стресу і дезадаптації?

* Дитина часто плаче (більше, ніж зазвичай).

* У неї, на відміну від звичайного, пригнічений або, навпаки, збуджений стан (гірше засинає).

* Дитина проявляє необґрунтовану агресію (лається, нападає, відповідає агресивно, лізе в бійку).

* Дитина відмовляється йти в школу.

Як можна знімати стрес?

• Забезпечити ритмічне життя і порядок будинку (тут дуже важливий власний приклад і наслідування його дитиною).

• Важлива тепла, природна, спокійна манера поведінки дорослих вдома (без зривів, підвищеного тону).

• Необхідне на якийсь час продовження традиційних «дитячих» ритуалів укладання, їжі, умивання, сумісної гри-обіймів, читання на ніч, які були прийняті в дошкільному дитинстві дитини.

• Знімають напругу гри з водою, піском, малювання фарбами (з дозволом забруднюватись - відсутністю критики або засудження за забруднений одяг, підлогу!), виготовлення колажів в "рваній" техніці (рвати кольоровий папір, журнали, газети, клеїти їх на картон, ватман).

• Розмовляти з дитиною в спокійному тоні, надмірне підвищення голосу може поглибити тривожність дитини.

Якщо проблеми не долаються, негативні прояви в житті дитини посилюються, тоді варто звернутися за консультацією до шкільного психолога.

Перший раз в дитячий садочок: батьківські запитання і поради для батьків

Відповідь на це вічне питання криється не у віці. Готовність до садка — поняття багатопланове, а не просто набір років, навичок і умінь. Для успішної адаптації дитина повинна досягти певної стадії розвитку: фізичного, розумового і соціального. Більшість дітей вступають до дитячого садка чи ясел у віці від 1,5 до З років. Однак, з деяких причин буває, що дитина починає відвідувати садок у віці 5—5,5 років. У будь-якому віці — це різка зміна звичного способу життя, початок нового періоду. Далеко не всі діти легко сприймають цю зміну. Навіть для найспокійніших, урівноважених, здорових дітей період адаптації до нових умов викликає значні труднощі, не кажучи вже про більш слабких та непристосованих дітей. Якщо період адаптації затягнувся – звертайтесь до практичного психолога дитячого садочку.

АДАПТАЦІЯ - це пристосування організму до нової обстановки (а для дитини дитячий садочок, безсумнівно, є новим, ще невідомим простором, з новим оточенням і новими стосунками). Початок відвідування дошкільного закладу – це не тільки нові умови життя і діяльності, режиму і харчування, - а й нові контакти, оточення, нові взаємини, вимоги і обов'язки. Всі ці зміни відбуваються для дитини одночасно, створюючи там самим стресову ситуацію, яка без спеціальної організації може призвести до невротичних реакцій: порушення емоційного стану, погіршення сну, апетиту, частих захворювань, страхів тощо. Проте соціально-психологічна адаптація у різних дітей відбувається по-різному – в залежності від віку, типу вищої нервової діяльності, стану здоров'я, стилю виховання в сім'ї, родинних взаємин, рівня розвитку у дитини ігрових навичок, її контактності, доброзичливості, емоційної залежності від матері тощо. А ще багато в чому процес адаптації дитини до дитячого садочка залежить від того, наскільки батьки підготували її – як морально, так і фізично.

1.Чимало батьків стоїть перед дилемою: віддавати дитину до садка, провокувати її на стрес, чи, може, краще залишити її вдома з дідусем та бабусею?

Однозначно віддавати. Адаптація дитини у новому колективі стане для неї унікальною школою життя. Що швидше вона адаптується до садочка, то легше у майбутньому буде адаптовуватися до нових соціальних умов, в яких опинятиметься і, які постійно змінюватимуться. Але щоб цю адаптацію син чи донька пройшли якомога легше, їх до садочка треба готувати. До нового колективу, обстановки діти звикають по-різному: одні місяць, інші – до півроку. Все залежить від індивідуальних особливостей дитини, її нервової системи, вродженого темпераменту, вихователів тощо.

2. Як підготувати дитину до відвідування садочка?

Батьки повинні знати: йдучи в садок, дитина відчуває тотальний страх. У новій обстановці вона бачить загрозу для себе. Нові люди, з якими треба спілкуватися і які від неї щось хочуть. А найголовніше, дітки вважають, що мама чи батько про них забули, бояться, що вони можуть за ними не прийти. Страх – це основна емоція, яка переповнює дитину в період адаптації. Тому дитину слід підготувати. Період підготовки може тривати три-чотири місяці.

Для початку залиште свою дитину на годинку-другу з подругою, сусідкою, хорошими знайомими, щоб дитина звикала бути з іншими людьми. Гуляти варто там, де є багато діток, на дитячих майданчиках. Привчайте сина чи доньку, що іграшки не можна відбирати, їх треба попросити в іншої дитини. Дуже важливо наголошувати дитині, що вона – дуже хороша і тому її беруть у садок, бо там збираються тільки найкращі хлопчики й дівчатка. Бажано за місяць-два до садка вдома встановити такий режим дня, який є у дошкільній установі.

3.З якого віку дитину найкраще віддавати до садка?

Щодо віку, то думки психологів розходяться. Одні вважають, що у 3-3,5 роки. Бо у два роки дитя ще є дуже прив’язаним до матері і йому важко буде від неї відірватися. У чотири – дитина більше прив’язана до домашнього середовища і їй складно буде його поміняти. Інші вважають, що у три роки (матері, мабуть, про це знають) настає період дитячої кризи. Дитина певною мірою починає усвідомлювати себе як особистість, психіка у неї напружується. І якщо у цей час віддати її в нове середовище, може виникнути перенапруження. Тому вважають, що відправляти слід пізніше. У будь-якому випадку дитина хоч рік перед школою повинна відвідувати садок.

4.А пора року при плануванні відвідин садка має значення?

– В інтересах здоров’я дитини раджу планувати початок нового життя дитини на кінець серпня – початок вересня. Чому? Влітку ваше дитя проводило багато часу на свіжому повітрі, їло багато овочів, фруктів, активно рухалося. Все це, звісно, зміцнило його організм, підвищило запас міцності перед майбутнім випробуванням. По-друге, у вересні ще досить тепло, в раціоні є багато овочів й фруктів. А час поганої погоди, мокрих черевиків та застуд ще не настав. І це шанс для малюка встигнути пристосуватися до нового способу життя перш ніж всі навколо почнуть чхати й кашляти. По-третє, з вересня в садок приходять й інші діти: кого привели вперше, кого перевели з іншої групи та й «старички» за літо трохи призабули один одного. Тож усім доведеться звикати один до одного і новенький не так виділятиметься у колективі.

Але не варто дитину привести в садок 1 вересня і відразу залишати на цілий день. Розпочніть підготовку в серпні. Спершу приведіть на кілька годин, щоб вона погралася з дітками. Згодом дозвольте маленькому вдень поспати з усіма, а тоді заберіть. Організуйте все так, щоб з вересня, коли вам час виходити на роботу, дитя якщо не повністю, то хоча б частково адаптувалося до нових умов.

5.Доволі часто, навіть попри підготовку, малюки йдуть в садок зі сльозами. Тоді і мама не знаходить собі місця, і дитина стривожена. Цього можна якось уникнути?

– Передусім, матері повинні простежити за собою. Вони інколи самі віддають дитя в садок у сльозах і цим можуть нашкодити дитині. Дітки інтуїтивно відчувають невпевненість мами. Якщо малюк при розлуці розплачеться і мати у відповідь також, то краще, щоб дитину в садок повів батько чи бабуся, які вміють контролювати свої емоції. А дитячі сльози – це цілком нормальний вияв емоцій. Набагато гірше, коли дитина замикається у собі, забивається в куточок і уникає спілкування з рідними.

І ще один важливий момент. Відвідування садка – це для дитини стрес, і може відбутися так званий регрес. Скажімо, дитя вже говорило повними реченнями, зав’язувало шнурівки, самостійно чистило зубки тощо, а в період адаптації ці навики призабула – це нормальна реакція, яка не повинна батьків лякати.

Як батькам визначити готовність дитини до дитячого садка?

1. Останнім часом вдома дитина стала нудьгувати, не може знайти собі заняття. Цілком можливо, що дитині пора відкривати щось нове, вийти зі звичного «сімейного кола».

2. На прогулянці дитина сама підходить до інших дітей на майданчику, намагається вступити в контакт. Вона не просто віднімає іграшку у своїх однолітків, а «улагоджує» конфлікт словами: «Це моє!».

3. Маля здатне кілька годин на день проводити без мами.

4. Дитина розбірливо може виразити свої потреби словами.

5. Малюк уже досить спритний, вміє самостійно їсти (і пережовувати!), миє руки й умивається, вдягає і знімає із себе основні предмети одягу. До кінця раннього віку в дитини з'являється прагнення до самостійності, її інтереси переміщаються від світу предметів до світу спілкування з дорослими.

Ваша дитина йде до школи

Шановні батьки! Скоро Ваша дитина піде в перший клас. Так, вона за літо підросла, зміцнішала, бо гуляла на свіжому повітрі і вживала багато вітамінів. А ще ви з нею спілкувались, читали книжки, розв’язували цікаві задачки, грали в ігри – після таких занять дитина стала ще розумнішою! Ваша дитина – вже не дитсадківський малюк, Ваша дитина вже дійсно подорослішала!

І з цим дорослішанням батьків починають хвилювати нові проблеми й питання:

1. Що моя дитина повинна знати, щоб піти в школу?

2. Як зацікавити дитину шкільним навчанням?

3. Як визначити, чи готова моя дитина до школи?

4. Чи приймуть мою дитину до свого кола однолітки?

5. Чи буде моя дитина встигати по навчанню?

І безліч таких питань…Вони виникатимуть безкінечно, з подальшим дорослішанням дитини, але, шановні батьки, пам’ятайте, що відповіді абсолютно на всі питання знайти складно, важливими порадниками для Вас є Ваша батьківська інтуїція і любов до дитини, їх не замінить жоден інформаційний довідник.

Деякі батьки вмудряються роздруковувати собі великі списки порад психолога «Як себе вести з першокласником», запам’ятовувати їх, намагатися виконувати, і все одно скаржаться, що не виходить дотримуватись порад. А справа в тому, що поради – це орієнтир, як Ви їх будете використовувати – залежить від Вашого світогляду, знань, стилю сімейного виховання, стилю спілкування з дитиною. Якщо Ваш стиль спілкування дитини не співпадає з конструктивними порадами, і Ви засмучуєтесь, що не можете вільно дотримуватись їх – знайте, що навичок ми набуваємо тільки після кількаразового свідомого повторення.

Любіть і поважайте своїх дітей, дозвольте собі встати з ними нарівні (уявіть на своєму місці однолітка дитини, як одноліток буде спілкуватись з нею? Чи буде сваритись, докоряти, повчати? Чи розповість про таку саму свою історію, або поспівчуває Вашій дитині?). Ви поважаєте своїх друзів, але чомусь Вам не хочеться поважати Вашу дитину, бо вона маленька? Дитина вже з 3-х років – особистість, нехай ще маленька, слабка, залежна людина, але особистість, що заслуговує на повагу. Будьте другом своїй дитині, але не дозволяйте собі потурати їй. Терпляче пояснюйте дитині, доступною їй мовою – чому не можна. Якщо дитина наполягає на своєму, то в залежності від ступеню загрози або дозвольте їй отримати болючий урок, або відволічіть, чи заберіть дитину. Ви маєте перевагу над друзями-однолітками дитини тому, що ви її можете захистити і маєте гарний життєвий досвід. Робіть помилки, але визнавайте їх, особливо перед дитиною. Подумайте – чи Ви б на чужу дитину так само сварились як на свою? Тоді чим Ваша дитина гірша за чужу? Приділіть особисто дитині хоча б 15 хвилин в день, відкладіть всі справи і побудьте біля неї. І тоді на старості років Ви не будете дивуватися, що «я на дитину все життя поклала/поклав, а він/вона таке невдячне не хоче мені й 5 хвилин уваги приділити!».

А тепер давайте дізнаємось, що повинна уміти й знати сучасна дитина, відправляючись до школи:

1. Дитині, що пішла в школу повинно виповнитися 6 років, в неї повинно змінитися 4-ро зубів. попросіть дитину дістати ручкою через голову протилежне вушко. Якщо дитина дістає – значить вона вже достатньо підросла, якщо ж веде руку перед головою чи позаду голови – задумайтесь, можливо їй все ж таки рано йти в школу?

2. Подивіться за ходою дитини, її поставою, вона має спритно обходити перешкоди, не зачіпати предмети, «вписуватися» у дверний отвір. Поспостерігайте, як дитина тримає олівець чи ручку, чи виходять в неї рівні лінії, чи вміє вона копіювати простий зразок із геометричних фігур? Яка сила натиску олівця на папір? Повинна бути середня. Чи може вона збирати і утримувати дрібні предмети, чи вміє охайно вирізати, розфарбовувати? Пограйте з дитиною в гру: запропонуйте покласти долоньки на стіл і по черзі піднімати пальчики. Якщо у пальчиків низька гнучкість, розвивайте дрібну моторику: малюйте олівцями, пальчиками, перебирайте крупи, ліпіть з солоного тіста, нанизуйте намистинки, викладайте малюнки з круп тощо.

3. Поспостерігайте, як Ваша дитина може обслуговувати сама себе, як спілкується з однолітками і дорослими. Чи чемна вона? Чи пропонує свою допомогу? Чи вміє домовлятися і захищати себе словами? Подавайте дитині власний приклад конструктивного спілкування.

4. Розпитайте дитину, чи хоче вона йти в школу? Спитайте – чому хоче? Може виявитися, що дитина не знає, для чого потрібна школа, пограйте з нею в школу: посадіть ляльок нібито за парти, зробіть з дитиною «плакат», по котрому дитина буде щось пояснювати лялькам, і оцінювати їх відповіді. Можете самі пограти з дитиною в учителя й учня, а потім запропонувати дитині помінятися місцями, щоб вона побула вчителем, а ви – учнем. Намагайтесь створювати в дитини впевненість, що в школі отримують нові знання, що там дуже цікаво, що туди ходять дуже розумні діти тощо.

5. І ще дуже важливий момент – вміння дитини вчитися. Те, що дитина зазубрила матеріал, ще не означає, що вона йому навчилася. Вона повинна розуміти для чого цей матеріал, і де вона може його використати. Наприклад, школяр відмовляється писати «гачечки», мовляв нащо вони треба, їх скучно писати. Але він раніше неодноразово пробував щось писати у зошиті «як папа». Можна пояснити, що папа дуже гарно пише та може прочитати те, що написав, і коли він був таким ж маленьким і ходив в школу, його цьому навчили. Це має налаштувати дитину на навчання. Також важливо, щоб дитина була спостережливою, мала розвинену слухову й зорову пам’ять, могла по частинці впізнати ціле, вміла робити по зразку, уважно виконувати інструкції дорослих, оцінити прості вчинки героїв оповідання, вміла аналізувати, класифікувати, розкладати ціле на складові, і об’єднувати складові в ціле. Багато дітей зараз ходять в спеціальні комплекси дошкільної підготовки, наприклад «Дошкільнятко». Вони дають дуже гарну підготовку до школи, але не забувайте, що Ви й тільки Ви зможете гарно навчити дитину навчатися, тому що ці знання пов’язані з любов’ю вашої дитини до Вас. Не перенавантажуйте дитину гуртками, хоч вона й майбутній школяр, але має велику потребу в грі і повинна бодай годинку в день мати час особисто на себе і свої особисті справи. Гра дитини – це не дурне гаяння часу, це її навчання життю в цьому світі. В грі вона розвивається, і буде розвиватися, навіть будучи школярем 1-4-х класів.

А тепер, шановні батьки, перейдемо з Вами до найприємнішого – до порад і пам’яток:

1.Любіть дитину. Не забувайте про тілесний контакт із нею. Знаходьте радість у спілкуванні з дітьми. Дайте дитині місце в сім’ї.

2. Хай не буде жодного дня без прочитаної книжки.

3. Розмовляйте з дитиною, розвивайте її мовлення. Цікавтеся справами та проблемами дитини.

4. Дозвольте дитині малювати, розфарбовувати, вирізати, наклеювати, ліпити.

5. Відвідуйте театри, організовуйте сімейні екскурсії містом.

6. Надайте перевагу повноцінному харчуванню дитини, а не розкішному одягу.

7. Обмежте перегляд телепередач, ігри на комп’ютері до 30 хв.

8. Привчайте дітей до самообслуговування, формуйте трудові навички і любов до праці.

9. Не робіть із дитини лише споживача, хай вона буде рівноправним членом сім’ї зі своїми правами і обов’язками.

10.Пам’ятайте, що діти – не тільки продовжувачі наших особистих умінь і здібностей. Кожна дитина має право на власний вияв своїх потенційних можливостей і на свою власну думку.

11.Вранці підіймайте дитину спокійно, з усмішкою та лагідним словом. Не згадуйте вчорашні прорахунки, не вживайте образливих слів.

12. Не підганяйте дитину, розрахувати час – це ваш обов’язок, якщо ж ви із цим не впорались – провини дитини в цьому немає.

13. Не посилайте дитину до школи без сніданку: у школі вона багато працює, витрачає сили.

14. Відправляючи дитину до школи, побажайте їй успіхів.

15. Забудьте фразу: « Що ти сьогодні отримав?». Зустрічайте дитину спокійно, не сипте на неї тисячу запитань, дайте їй розслабитись.

16. Якщо дитина замкнулася, щось її турбує, не наполягайте на поясненні її стану, хай заспокоїться, тоді все сама розкаже.

17. Зауваження вчителя вислуховуйте не в присутності дитини. Вислухавши не влаштовуйте сварку. Говоріть із дитиною спокійно.

18. Після школи дитина повинна 2-3 години відпочити. Найоптимальніший час для виконання завдань з 15 до 17 години.

19. Не можна виконувати завдання без перерви. Через кожні 15-20 хв. треба відпочивати 10-15 хв.

20. Під час виконання завдань не стійте над дитиною, дайте їй попрацювати самостійно. А коли буде потрібна ваша допомога, то без крику, вживаючи слова «не хвилюйся», «ти все вмієш», «давай поміркуємо разом», «згадай, як пояснював учитель», допоможіть дитині.

21. При спілкуванні з дитиною не вживайте умовностей: «Якщо ти будеш добре вчитися, то…»

22. Протягом дня знайдіть півгодини для спілкування з дитиною. У цей час найважливішими повинні бути справи дитини, її біль, її радощі.

23. У сім’ї має бути єдина тактика спілкування дорослих із дитиною. Коли щось не виходить, порадьтеся із психологом, учителем. Не зайвим буде почитати літературу для батьків, там ви знайдете багато корисного.

24. Завжди будьте уважними до стану здоров’я дитини.

25.Знайте, що діти люблять казки,особливо перед сном,або пісню, лагідні слова. Не лінуйтеся зробити це для них.

26. Підтримайте в дитині її прагнення стати школярем. Ваша щира зацікавленість в його шкільних справах і турботах, серйозне відношення до його перших досягнень і можливих труднощів допоможуть першокласникові підтвердити значущість його нового становища.

27. Обговоріть з дитиною ті правила і норми, з якими вона зустрінеться в школі. Поясніть їх необхідність.

28. Ваша дитина прийшла в школу, щоб вчитися, у неї може щось не відразу виходити, це природно. Дитина має право на помилку.

29. Складіть разом з дитиною розпорядок дня, стежте за його дотриманням. Не пропускайте труднощі, можливі у неї на початковому етапі оволодіння учбовими навиками. Якщо у першокласника, наприклад, є логопедичні проблеми, намагайтеся впоратися з ними на першому році навчання.

30. Підтримаєте дитину в його бажанні добитися успіху. У кожній роботі обов'язково знайдіть, за що можна його похвалити. Пам'ятайте, що похвала та емоційна підтримка ("Молодець!", "Ти так добре впорався!") здатні помітно підвищити інтелектуальні досягнення.

31. Пам'ятаєте, що похвала і емоційна підтримка («Молодець!», «Ти так добре впорався!») здатні помітно підвищити інтелектуальні досягнення дитини.

32. Якщо вас щось непокоїть в поведінці дитини, його учбових справах, не соромтеся звертатися за порадою і консультацією до вчителя або шкільного психолога.

33. Зі вступом до школи в житті вашої дитини з'явиться людина більш авторитетна, ніж ви. Це – вчитель. Поважайте думку дитини про свого педагога.

34. Навчання - це нелегка і відповідальна праця. Вступ до школи істотно міняє життя дитини, але не повинно позбавляти її різноманіття, радості, гри. У першокласника повинно залишатися досить часу для ігрових занять.