Все, що Ви б хотіли знати про кризу 3-х років

З—4 роки — дуже важливий період у житті дитини. Саме в цьому віці започатковуються основи майбутньої особистості, формуються передумови морально-фізичного й розумового розвитку малюка.

Центральною функцією, що визначає всі інші процеси, стає пам'ять. До 3 років дитина розвивалася за рахунок сприйняття зовнішнього світу, тобто вона була цілком у владі середовища, була ним керована. На четвертому році життя завдяки пам'яті, життєвому досвіду дитина починає здобувати своє «Я», стає досить незалежною від оточення. Разом із психічним дозріванням особистості відбувається стрімкий фізичний розвиток дитини. Дитина не тільки вже усвідомлює себе, але й здатна фізично забезпечити собі незалежність у пересуванні, в обслуговуванні себе. Відповідно, у вихователів та батьків "ламаються" старі шаблони, коли швидше й зручніше було зробити щось за дитину: одягнути її, нагодувати, відвести в потрібне місце. До якогось віку це проходило «безкарно», але з трьох років збільшена самостійність може досягти тієї межі, коли малюку просто життєво необхідно випробовувати, робити все це самому. При цьому дитині важливо, щоб дорослі серйозно ставилися до її самостійності. І якщо дитина не відчуває, що на неї зважають та шанують її думку і бажання, вона починає протестувати.

Зазвичай давати трирічному малюку право на повну самостійність аж ніяк неможливо: адже, вже багато що освоївши для свого віку, малюк ще не повністю усвідомлює свої можливості, не вміє висловлювати думки, планувати. Стосунки дитини з батьками повинні увійти до якісно нового русла і бути засновані на повазі та терпінні батьків.

Криза трирічного віку - це період «відділення» дитини від дорослого. Можна навіть назвати цей період часом становлення особистості дитини. важкий час для батьків. Але від того, як вони поведуть себе, багато в чому буде залежати, яким виросте їхня дитина: пасивною або активною, наполегливою і незалежною, або боязкою і невпевненою у собі.

Особливо сильно криза 3 років проявляється в сім'ях, де дитина єдина.

Криза 3-х років належить до найгостріших. Гостра не лише для дитини, але у більшою мірою і для батьків. Дитина стає некерованою, виявляє агресію. Поведінка майже не піддається корекції. Так у дітей часто починається криза трьох років, криза може початися вже з 2,5 років, а закінчитися в 3,5 – 4 роки. В окремих дітей вона протікає яскраво і виражено, в інших навпаки - непомітно. Криза починається і завершується непомітно, афективні спалахи, примхи, конфлікти з близькими - ось це основна прикмета трьох років.

Постає питання: а що ця криза дає моїй дитині? Намагаючись одним словом описати те найважливіше, що набуває дитина унаслідок кризи трьох років, можна його назвати гордістю за досягнення. Це є цілком новим комплексом поведінки, в основі якої лежить ставлення до дійсності, до дорослого, що склалося у дитини упродовж раннього дитинства, обумовлене власними досягненнями. Суть нового поведінкового комплексу полягає ось у чому: по-перше, дитина починає прагнути до досягнення результату своєї діяльності — настирливо, цілеспрямовано, незважаючи на складнощі та невдачі, що зустрічаються. По-друге, з'являється бажання продемонструвати свої успіхи дорослому, без схвалення якого ці успіхи значною мірою втрачають свою цінність. По-третє, в цьому віці з'являється загострене почуття власної гідності — підвищена образливість, несподівані емоційні спалахи, чутливість щодо визнання досягнень батьками, бабусями й іншими значущими і важливими в житті малюка людьми.

У період кризи поведінка малюка може стати непередбачуваною, імпульсивною і в основному негативно направленою. Це маленький руйнівник, котрий всіляко намагається керувати батьками, відстояти свою точку зору, він хоче, щоб його бажання виконували. З дитиною досить часто трапляються істерики і різкі зміни настрою.

 «Криза 3 років» характеризується такими симптомами:

1.   Негативізм — це не просто неслухняність або небажання виконувати вказівки дорослого, а прагнення все робити навпаки, усупереч проханням або вимогам старших і навіть власному бажанню. Дитина може не зробити щось тільки тому, що її про це попросили. Часто таке прагнення завдає шкоди й власним інтересам дитини. За яскравої форми негативізму дитина заперечує все, що говорить їй дорослий. Як тільки дорослий погоджується з нею, вона відразу змінює власну «думку» на протилежну. 

Суть негативізму: Дитина нібито випробовує в спілкуванні слово «ні», освоює багатий спектр людських відносин. Негативізм зазвичай з'являється лише в спілкуванні з батьками та близькими людьми, чужих сторонніх людей дитина зазвичай слухається, поводиться спокійно і поступливо.

Що робити? Іноді негативізм дитини виглядає досить смішно і безглуздо: вона настільки сильно висловлює свою незгоду, що, показуючи на собаку, каже: "це не собака", або ще щось подібне в цьому дусі. Можна показати дитині цю безглуздість, почати самому все заперечувати, м'яко передражнити дитину: "Ти будеш їсти кашу? Та ні, не будеш!". Або у відповідь на все що посить дитина - заперечувати їй у відповідь.

2.   Упертість — дитина наполягає на своєму не тому, що їй чогось дуже хочеться в цей момент, а тому, що вона це взагалі зажадала. 

Суть упертості: Дитина ніби перевіряє, чи може вона щось вимагати та чи виконають цю вимогу. Дитина хоче, щоб з нею рахувалися, що свідчить про становлення її як особистості. Впертість не слід ототожнювати з наполегливістю - завзятістю, стійкістю, непохитністю в досягненні мети. Раніше дитина була під владою афектів, щохвилинних бажань і наполегливо цього домагалася, вона була нібито зачарована предметом і її до нього «тягнуло», а ступінь наполегливості виражався в силі, із якою дитина тягнулась до предмета, у концентрації уваги на цьому предметі. Мотивом упертості є те, що дитина зв'язана тільки своїм першим рішенням і нізащо не хоче від нього відступати, навіть якщо обставини змінились. 

Що робити? Батьки, прагнучи виховати слухняну дитину, намагаються його "піддіти", наказують йому, тиснуть на малюка. Така поведінка - далеко не кращий вихід з цієї ситуації. Дитина, намагаючись реабілітувати себе, буде провокувати ще більше таких ситуацій, намагаючись показати своє "Я". Загалом краще погодитись з дитиною, якщо те, на чому вона наполягає, не становить загрози для її життя.

3.   Норовливість — це центральний симптом для «кризи З років». Від негативізму норовливість відрізняється тим, що вона безособова. Негативізм завжди спрямований проти дорослого, який у цей момент спонукає дитину до тієї або іншої дії, а норовливість, у свою чергу, спрямована проти норм поведінки, установлених для дитини. Тут позначається «норовлива установка» стосовно всього способу життя, що склався до 3 років, до норм, які пропонуються, до іграшок, що цікавили колись. Від звичайної недостатньої піддатливості дитини норовливість відрізняється тенденційністю. Дитина бунтує, її незадоволене, зухвале «Та ну!» виражає тенденцію в тому розумінні, що воно дійсно пройняте прихованим бунтом проти того, із чим дитина мала справу раніше. Дитина починає висловлювати всілякі протести не тільки проти своїх бажань і волі батьків, звичних дій (не хоче чистити зуби, вмиватися), але й взагалі проти існуючого укладу, правил.

Суть норовливості: дитина хоче відчувати, що вона володіє ситуацією і може управляти власним життям як хоче.

Що робити? Якщо норовлива поведінка дитини не несе загрози і небезпеки її життю - дозвольте їй пару раз не вмитися чи не почистити зуби. Після цього через деякий час розкажіть казочку чи віршика дитині про те, як зайчик не почистив зуби і як вони в нього боліли, або як ведмедик-замазура не хотів вмиватися і як з нього сміялись всі звірятка. Простір для Вашої фантазії є безмежним. Дайте дитині ілюзію вибору у дусі: "Обирай, що тобі більше подобається - почистити зуби чи піти до стоматолога, щоб він їх лікував?". Навряд чи дитина захоче піти до стоматолога.

4.   Свавілля — дитина все хоче робити сама, відмовляється від допомоги дорослих і домагається самостійності там, де їй ще не вистачає вмінь. Це прагнення виконувати самостійно всі дії та операції, незважаючи на те, що у нього не вистачить умінь або сил їх виконати.

Суть свавілля: дитина відчуває гордість і піднесення від того, що вона вже багато чого вміє робити самостійно, і в неї виникає відчуття, що вона зможе абсолютно все. Їй необхідно навчитися оцінювати свої сили, і це найкраще вийде саме в цьому періоді.

Що робити? Дуже часто дитині забороняють робити основну масу операцій - цього робити не варто, нехай малюк переконається сам, що це йому не під силу, тільки впевніться, що дитина не отримає фізичні пошкодження під час спроби.

5. Протест-бунт — уся поведінка дитини набуває рис протесту, начебто дитина перебуває в стані війни з оточуючими, у постійному конфлікті з ними. Постійні дитячі сварки з батьками стають звичайним явищем.

Суть протесту-бунту: зазвичай під час кризи 3-х років симптоми можуть накладатися один на інший, в цілому створюється не дуже приємна, на перший погляд, картина поіведінки дитини, котра має вигляд суцільного протесту-бунту.

Що робити? Дайте дитині зрозуміти, що її думка є важливою для Вас, що Ви її поважаєте, погодьтесь з дитиною, якщо ситуація, що виникає, не становить загрози для її життя.

6.   Знецінювання дитиною особистості близьких. Малюк може почати ображати матір або батька, близьких людей (дідуся, бабусю) лайливими словами, які раніше ніколи не вживав. Він раптом різко змінює ставлення до своїх іграшок, замахується на них, начебто вони живі, відмовляється грати з ними, може їх кидати, рвати, розбивати. У його лексиконі з'являються слова й терміни, що позначають тільки негативне, і все це стосується речей, які самі по собі жодних неприємностей не завдають.

Суть знецінювання: в тому, що дитина починає сприймати їхні слова, вчинки не безумовно, а крізь призму своїх інтересів, і якщо щось зробили не так, як того хоче дитина, то вона дратується і злиться. Потрібно враховувати, що дорослі зовсім інакше реагують у відповідь на обставини, котрі склались не так, як вони хотіли - в них уже є своєрідна соціальна "маска" (Мати насварила дорослу дочку, та зціпила зуби і мовчки пішла в свою кімнату, хоча маленька дитина на її місці почала б плакати), а в маленьких дітей такої "маски" ще немає, дитина реагує безпосередньо, так, як вона вміє. І коли вона кричить на матір "Ти погана, я тебе не люблю!" - це означає, що дитина просто розсерджена, і ситуація, що склалася, є дуже важливою для неї.

Що робити? Не загострювати увагу на лайливих словах, не лаяти дитину за таку поведінку. Відволікти її увагу, переключити на щось інше. Можна також присісти перед дитиною і сказати "Сонечку, я знаю, ти сердишься на мене за те, що я тобі не дала праску, але я не хочу щоб ти обпікся. Я тебе дуже люблю і хвилююся за тебе". Якщо дитина виривається, не хочу слухати Вас - не наполягайте, це можна зробити й пізніше.

Як не варто реагувати на образливі слова дитини

• У відповідь роздратуванням. Не потрібно кричати на дитину і лаяти його за те, що він сказав. Його слова - це тільки прояв одного з внутрішніх мотивів, який потрібно зрозуміти;
• Фізичною агресією. У деяких батьків виникає спокуса шльопнути дитини в «виховних» цілях. Звичайно, дитина може замовкнути від страху, але лише утвердиться в правильності того, що вона сказала;
• Байдужістю, показною чи реальною. Дитина, вимовляючи «Я тебе не люблю!», Хоче показати, як важливо для нього те, що сталося, а ваша байдужість будує нову «стіну» між вами;
• Поступками. Одна з найбільших помилок, що ведуть до закріплення маніпуляцій, - це дозволити дитині те, що було заборонено, аби вона не думала, що ви її не любите.

7.   Деспотизм або ревнощі. Цей двоїстий симптом проявляється в різних родинах по-різному. У родині з єдиною дитиною зустрічається прагнення малюка до деспотизму. У нього з'являється бажання виявити деспотичну владу стосовно оточуючих. Так, "мати не повинна йти з дому, вона має сидіти в кімнаті", як дитина цього вимагає. Їй повинні дістати все, що вона хоче. Дитина намагається повернути той стан, який був у ранньому дитинстві, коли фактично виконувалися всі її бажання. У родині ж із кількома дітьми цей симптом називається симптомом ревнощів: стосовно молодших або старших дітей. У цьому випадку виявляється та ж тенденція до панування, деспотизму, до влади — як наслідок ревнивого ставлення до інших дітей.

Що робити? Дитина хоче впевнитися, що її так само люблять, як і раніше, і тому «перевіряє» батьків, щоб знати, що нічого в їх любові до дитини не змінилося. Якщо дитина впадає в істерику – спокійно перечекайте її, коли дитина заспокоїться – спокійним тоном пояснити їй, що Ви її любите дуже сильно, але її забаганку не зможете виконати з певних причин. В людному місці краще відвести чи віднести дитину в безлюдне місце, так як наявність глядачів ще більше спонукає дитину до бурхливого прояву емоцій.

Висновок: Криза 3-х років проявляється як бунт проти авторитарного виховання: це нібито протест дитини, що вимагає самостійності, яка переросла ті норми й форми опіки, що склалися в ранньому віці. Дитина дуже мала, і їй здається, що говорити «ні» і бути особистістю — це одне й те саме. Освоюючи саме такі форми поведінки, дитина намагається виявити себе як особистість. Ми хочемо ще раз підкреслити, що «криза 3 років» є складним, але нормальним періодом у житті будь-якої дитини. Дитина опановує нові, більш дорослі форми поведінки, і ми повинні з розумінням і турботою ставитися до маленької людини, що пізнає саму себе.

Дитина має бути впевнена в тому, що, як би вона себе не поводила, її завжди любитимуть і ніколи не покинуть. Поважайте ту мужність, що потрібна дитині, яка переживає першу кризу самопізнання. Треба намагатися ставитися до цього з певною часткою гумору й розсудливістю, тоді дитина незабаром зрозуміє, що самостійність вимагає більшого ніж просто цілковитого заперечення.

Як допомогти Вашому  малюку продуктивно і якомога безболісніше пройти через кризу 3-х років?

Так, Ле Шан пропонує зробити слово «ні» для всіх розвагою та грою. Воно втратить свою небезпеку, якщо мама скаже «ні» до того, як його вимовить малюк. Наприклад, мама запитує: «Як щодо того, щоб з'їсти трохи риби на сніданок, Петрику?», а потім, кривляючись, відповідає за сина: «Ні! Ні! Ні!» Або коли батьки кажуть «ні» у відповідь на все, що їм говорить дитина. Тим самим вони звертають увагу дитини на те, що для її розвитку буде краще, якщо вона обере іншу лінію поведінки, а не цю безглузду позицію заперечення.

Можна дати дитині «зворотну інструкцію»: «Тобі категорично забороняється за будь-яких обставин чистити зуби, і тобі не можна лягати спати до півночі!». Якщо це вимовляється з доброю усмішкою, такий метод виховання тільки зміцнює батьківський авторитет і приводить до позитивних результатів. Паралельно дитина опановує розуміння умовності заборон, те, що до заборон слід підходити усвідомлено.

Крім цих заходів, необхідно усвідомити, що настав час для більш самостійного вибору дитини, для надання їй більших можливостей, щоб визначити, ким є ця маленька людина і що їй потрібно. Треба показати дитині, що ви розумієте: вона відшукує власну особистість, у якої розширюються права й привілеї. Малюк, звичайно, розуміє, що перехід від безпорадної дитини до відповідального за власні вчинки дорослого потребує тривалого часу, але дорослі можуть допомогти їй прийти до цього розуміння швидше.

Наприклад, можна використати такі фрази:

«Ти ще не настільки дорослий, щоб переходити через дорогу самостійно, але ти вже досить дорослий, щоб самому вибирати, що будеш їсти на сніданок: вівсяні пластівці або яєчню з ковбасою».

«Ти ще не настільки дорослий, щоб вирішувати, коли тобі лягати спати, але ти вже досить дорослий, щоб вибирати, де ти будеш грати вдень: надворі або вдома» тощо.

За умови уважного, мудрого й турботливого ставлення до дитини вона може не проявляти настільки гострих форм негативної поведінки або швидко їх переборює.

В негативних формах поведінки дитини є великий плюс: освоюючи їх, Ваша дитина в майбутньому зможе сказати «ні» чужому дяді, що пропонує цукерку, однолітку, що пропонує сигарету, торговцеві наркотиками, «ні» — участі в бійці.

За сприятливим виходом із «кризи 3 років» дитина вступає в зовсім нові стосунки з батьками. У неї з'являється гордість за власні досягнення. Це виражається в певному комплексі поведінки:

1)   у прагненні до досягнення результату своєї діяльності: діти не просто маніпулюють предметами, але наполегливо шукають потрібний спосіб розв'язання завдання. Невдача, як правило, не призводить до відмови від задуманого — діти не змінюють своїх намірів і кінцевої мети;

2)   досягнувши бажаного, діти прагнуть відразу продемонструвати власні зусилля дорослому, без схвалення якого ці зусилля значною мірою втрачають свою цінність (негативне або байдуже ставлення дорослого до їхнього результату може образити й навіть уразити психіку дитини);

3)   у загостреному почутті власної гідності, що виражається в підвищеній уразливості й чутливості до визнання власних досягнень, емоційних спалахах через дрібниці, у пустощах і перебільшенні власних успіхів.

Однак варто враховувати, що індивідуальні відхилення у появі кризи 3-х років можуть сягати 5—6 місяців у той або інший бік, і це нормально.

Успішно подолавши «кризу 3 років», дитина до 4 років здатна опанувати не лише тіло, але й голос: мова стає чіткою, ясною. Вона вже вміє спілкуватися, добре викладає власні думки.

Ігра для дитини в цьому випадку може стати справжнім порятунком. Прагнення бути як дорослий може знайти найповніше втілення тільки у формі гри (лише в грі дитина може зварити обід, зробити укол, піти в магазин тощо). Тому криза трьох років розв'язується завдяки переходу дитини до ігрової діяльності. Ця криза є скороминущим явищем, але пов'язані з нею новоутворення (прагнення самостійності, відокремлення себе від дорослих, бажання наслідувати їхні дії) є важливим кроком у психічному розвитку дитини. Дитина обожнює грати «у дорослих» або працювати «не насправді», як дорослі, завдяки чому вона зможе частково реалізувати свої намагання бути дорослим. Вона грає і з однолітками, але гра з дорослими для неї, як і раніше, є найвищою радістю. Це дозволяє батькам і вихователям ефективно брати участь у діяльності дитини та скеровувати її в потрібне русло. Дитина в цьому віці завдяки унікальній можливості буквально всмоктувати величезну кількість інформації про зовнішній світ має потребу в мудрому вчителі. Для повноцінного формування дитини необхідне постійне вміле керівництво з боку дорослих, які знають особливості розвитку психічних і фізичних процесів дітей і здатні формувати їх грамотно й дбайливо.

Як поводитись батькам:

1. Звертаючись до дитини, формулюйте свої прохання не у вигляді твердження ("Іди їсти"), а у вигляді питання ("Ти їсти будеш?", "Ти їсти будеш зараз чи пізніше?", "Ти будеш їсти рисову кашку або гречану?" в залежності від відповіді, яку ви очікуєте почути).

2. Поводьтеся з малюком, як з рівним. Запитуйте дозволу взяти його іграшку, обов'язково говоріть "Дякую", якщо малюк надав вам послугу. Так ви не лише уникнете негативізму і впертості з його боку, а й подасте малюкові хороший приклад для наслідування.

3. Направляйте енергію дитини в мирне русло, тобто пропонуйте заміну небажаним вчинків малюка (так робити не можна, а так можна), використовуйте гру для згладжування кризових моментів.

4. Поступайтеся дитині в "дрібницях", максимально розширте її права, дозвольте їй робити помилки, не втручайтеся в дитячі справи, якщо малюк про це не просить. Але в тому, що стосується його здоров'я і безпеки, а також здоров'я та безпеки інших людей - будьте непохитні - НІ, без жодних винятків!

5. Якщо малюк став чинити опір вашій пропозиції з почуття негативізму, просто зачекайте кілька хвилин. Йому потрібно трохи часу, щоб самому прийняти рішення.

6. Якщо у дитини, не дивлячись на ваші зусилля, почалася істерика, спокійно перечекайте її, і тільки потім поясніть, як "правильно" поводитися і чому. Але не чекайте, що малюк зрозуміє вас так, як вам би хотілося, навіть якщо вам здається, що ви все дуже докладно розжували. Швидше за все, доведеться не раз повертатися до цієї розмови в інших подібних ситуаціях.

7. Дозвольте дитині діяти самостійно, але контролюйте. Причому контролювати потрібно не стільки дії самого малюка, скільки простір навколо нього. Ваша дитина хоче пролізти під столом? Нехай, тільки підставте руку, щоб він не забився. Хоче від вас відбігти - прослідкуйте, щоб він не зник з очей. Хоче є сам ложкою - нехай, простежте тільки, щоб поруч не було ножа. Подібне ставлення до дитини дозволить йому відчувати себе впевнено.

Часто спроби дитини бути самостійним дуже нервують батьків, простіше і швидше самим одягнути, нагодувати і умити. Але якщо ви не дозволите йому робити це зараз, то в майбутньому не нарікайте, що ваша дитина ледача і несамостійна.

Роздратування дорослих цілком природно, це почуття можна зрозуміти. Адже насправді дитина ще дуже небагато може зробити сама, вона незграбна, у неї багато чого не виходить. До того ж вона непослідовна у своїй поведінці: з одного боку, наполягає на своєму, з іншого - виявляється абсолютно безпорадною перед найпростішим завданням. Але ви повинні ставитися до цього спокійно, так як, відчувши ваше роздратування, дитина може випробувати почуття сорому від своєї недолугості і відмовитися від спроб бути самостійним. Нехай зробить так, як уміє, і не забудьте похвалити! Абсолютно неприпустимі глузування й іронія. У такій ситуації дитина може вирішити, що краще залишатися маленькою і залежною, у всякому разі маленьких і безпомічних не лають.

Дорогі батьки! Варто набратися терпіння, думати тільки про хороше. Адже, якщо малюк не пройде цю кризу у розвитку, то і особистість його буде не до кінця розвинена. Переломний момент потрібний як малюкові, так і батькам, які мають змінити про свою дитину точку зору, сприймати його, як більш самостійну і дорослу людину.

Допомогти подолати кризу можуть терпіння, любов і віра в можливості малюка. Потрібно зберігати спокій, не дивлячись на всі капризи й істерики дитини. Марно доводити або пояснювати щось дитині, яка в цей момент кричить і плаче, потрібно вийти з кімнати, якщо ви знаходитесь вдома, або відвести його від людей, якщо ви знаходитесь в суспільному місці. При відсутності глядачів дитина заспокоюється, адже їй нема перед ким влаштовувати свої концерти.

Не варто бути у вихованні занадто авторитарним і водночас не можна дозволяти дитині керувати вами. Завжди прагніть домовлятися, пропонуйте маляті альтернативний варіант, разом приходьте до обопільного рішення. Малюк ваш - вже особистість, він починає це усвідомлювати, своїм прикладом показувати йому, що зрілий, доросла людина завжди знайде рішення будь-якої проблеми і спільну мову. Адже ваша батьківська задача полягає в тому, щоб виростить зрілу, гармонійну особистість, а не покірного і зацькованого в усьому людини.

Щоб цей великий теоретичний матеріал не здався Вам надто громіздким і сухим, пропонуємо Вам ознайомитися з ситуаціями з життя дітей, що виникли під час кризи 3-х років. Давайте спробуємо розібратися у поведінці дітей та реакціях батьків, що викликані негативними проявами кризи, та зарадити конфліктам.

Ситуація 1

—Марино, принеси, будь ласка, книжку, — ласкаво просить мама.

—Не принесу, — твердо відповідає Маринка.

—Давай, онучко, я тобі допоможу, — як завжди, пропонує бабуся.

—Ні, я сама, — уперто заперечує дівчинка.

—Підемо погуляємо.

—Не піду.

—Йди обідати.

—Не хочу.

—Послухаємо казку.

—Не буду...

Аналіз: Симптом, який тут проявився, — це негативізм. Якщо батьки кожного разу будуть погоджуватися з дитячими «Не», то дуже скоро зіштовхнуться з маніпулюванням з боку дитини. Вийти з такої ситуації можна, якщо пояснювати малюкові причини його відмови. Наприклад: «Ти не можеш принести книжку, бо допомагаєш тато­ві». Зазвичай діти «чіпляються» за подібні підказки дорослих.

Ситуація 2

Мама одягає сина в дитячий садок і дуже поспішає, спізнюється на роботу:

—Та що ж ти так довго одягаєшся, дай, я одягну тобі брюки!

—Я сам, — відповідає цілком спокійно син.

—Ні, ти робитимеш це дуже довго!

Мама одягає сина, хлопчик опирається, плаче. Потім знімає брюки і надягає їх самостійно.

Аналіз: Дитяча норовливість часто викликає батьківське невдоволення. Проте мама у наведеній ситуації лише і собі, і ди­тині зіпсувала настрій. Хлопчик і надалі намагатиметься про­явити свою самостійність, але в умовах маминого постійного цейтноту таке прагнення переросте у протест-бунт та матиме ознаки перманентного конфлікту. Подолати наслідки такої ситу­ації можна лише навчившись організовувати, насамперед, себе: наприклад розпочати ранковий підйом на 15-20 хвилин раніше, щоб дати дитині можливість задовольнити свою потребу в само­стійності.

Ситуація 3

Михайлик захоплено грається машинками, вибудував для них дорогу і гараж. Та ось бабуся попереджає, що хлопчик має закінчува­ти гру та йти обідати:

—Михайлику, збирай іграшки, будемо обідати, — попереджає бабуся.

—Я ще не хочу їсти, я граюся!

—Михайлику, ходи їсти.

—Не заважай мені!

—Онучку, я стіл вже накрила, ходи...

—Ти мені набридла, чому ти мені заважаєш!

—Та хіба я заважаю, — дивується бабуся. — Я кличу найвправнішого водія заїхати на заправку: автомобіль заправити і самому по­обідати та відпочити, перш ніж далі вирушати у дорогу.

Упродовж бабусиного запрошення-пояснення на обличчі хлоп­чика почергово з'являлися роздратування, здивування, здогадка та захват.

— Це так, як ми з татом на заправці обідали! — радісно вигук­нув хлопчик і побіг їсти.

Аналіз: Треба визнати, що наведений приклад реагування до­рослих на дитяче свавілля та зухвалі заяви є радше винятком, аніж правилом. Побутує думка, що лише відстоюючи свої вимоги, вимага­ючи їх беззаперечного виконання, дорослі підтримують свій автори­тет. Проте така поведінка лише загострює бажання дитини відсто­яти свою незалежність. Поведінка бабусі є вдалим зразком того, як саме дорослий має реагувати на дитяче прагнення бути дорослим — зі своїми бажаннями, уподобаннями тощо.

Ситуація 4.

Маленький Данило, якому нещодавно виповнилося 2 роки, - дуже рухлива і допитлива дитина. І іноді його мамі Оксані доводиться обмежувати цю активність, не підпускаючи до чогось небезпечного і не даючи деяких предметів. Данилко на це реагує дуже бурхливо: починає плакати, тупотіти ногами і кричати мамі: «Погана!» Серце Оксани стискається, адже вона так любить свого синочка. То чому він до неї так несправедливий і не розуміє, що це для його ж безпеки?

Аналіз: Перший, і самий ранній за прояву мотив жорстоких слів, адресованих батькам, - це безпосередня емоційна реакція, вираз образи. Таким чином можуть висловлювати образу навіть найменші діти, 1,5-2 років. Коли дитині не дають того, що вона в даний момент хоче, вона протестує. Діти, особливо до 3 років, важко управляються з своїми емоціями, а якийсь цікавий предмет може захопити їх повністю, і бажання пограти з ним є майже непоборним. Саме тому діти так бурхливо реагують, якщо їм не дати чогось або забрати те «заборонене», що вони узяли самі. Також вони так реагують, якщо дорослий вирішує їх покарати. Образа і протест - дуже сильні почуття, і дитині важко їх висловити правильно (навіть не кожен дорослий вміє з ними справлятися). Зовсім не замислюючись, малюк говорить те, що відчуває: «Ти - погана!» Він дійсно в даний момент розсерджений на вас. І слова - це спосіб висловити образу. Ми, дорослі, вчимося «маскувати» почуття і «ковтати» образи. Дитина поки не володіє розвиненими соціальними навичками, от і говорить те, що думає. Схожий, але дещо інший мотив - це прагнення донести до батьків , що вони не праві, демонстрація образи. Чи може здатися, що цей пункт аналогічний попередньому. Але насправді вираз образи і демонстрація образи - речі різні. «Бути» або «здаватися» - ось у чому питання! Якщо дитина висловлює образу, він це робить чесно, з відкритим серцем, навіть якщо його слова зачіпають вас. Але демонструючи образу, він вже лицедіє, переграє, перебільшує свої почуття, бажаючи довести батькам: вони не праві, що так вчинили з ним. Якщо в першому випадку дитина бажає виплеснути почуття, йому неможливо ображатися всередині, то у випадку з демонстрацією образи мета - це вплив на батьків. Деякі діти висловлять образу «надутим» мовчанням або плачем, а від деяких можна буде почути ті самі жорстокі слова. Діти починають демонструвати образу у віці близько 3,5 років, далі вдосконалюючись у цьому «мистецтві». Не ображайтеся і зберігайте спокій , через деякий час дитина заспокоїться, і ваша взаємна любов повернеться. Як швидко це відбудеться, залежить від темпераменту дитини, а також від багатьох факторів: втоми, фізичного самопочуття, а також вашого власного настрою. Хтось може плакати і «дутися» 10 хвилин, а комусь потрібно і півгодини, щоб напруга емоцій почала стихати. Ваше завдання - допомогти маляті заспокоїтися. Для цього можна обійняти дитину, якщо вона дозволить це зробити. Якщо вона виривається - не наполягайте. Просто сядьте поруч, щоб бути на одному рівні з його обличчям. Далі промовите його почуття, наприклад: «Я знаю, що ти дуже засмучений, що я забрала у тебе праску». Обговорювання почуттів особливо важливе у випадку з демонстрацією образи, адже мета такої поведінки - саме донесення своїх почуттів до батьків. Промовите почуття дитини кілька разів. Важливо, щоб його «я тебе не люблю» перетворилося на «я засмутився». Потім продовжуйте: «Я не можу дозволити грати з праскою, бо це небезпечно. Я тебе люблю і хочу, щоб ти був здоровий ». Повторіть кілька разів. Постарайтеся відвернути увагу малюка, наприклад, роблячи йому масаж пальчиків. Якщо ви самі будете зберігати спокій, то через деякий, не дуже тривалий, час ви зрозумієте, що малюк заспокоюється. Нехай він заспокоїться до кінця, а потім ще раз скажіть йому, що дуже його любите і намагаєтеся берегти від небезпек. Він вам посміхнеться, і це буде означати, що конфлікт вичерпано.

Ситуація 5. 

Лариса, мама 5-річної Ксюші розповідає: «Моя донька останнім часом засмучує мене. Як і всяка дитина, вона пустувати, і іноді доводиться її карати. Зазвичай покарання полягає в тому, що я не дозволяю їй дивитися мультики. Спочатку вона плакала, а недавно, трохи що, почала говорити: «Ти - погана, вже краще б я з татом жила!» З чоловіком ми в розлученні вже два роки, але з донькою він спілкується по неділях. Почувши це вперше, я сторопіла і від несподіванки навіть скасувала покарання, лише б вона переконалася в тому, що її слова невірні. Але тепер, як мені здається, вона цим користується, щоб впливати на мене ».

Аналіз: Тут ми маємо випадок прихованої маніпуляції. Тут, вимовляючи жорстокі слова, дитина може домагатися виконання власної мети. Дуже часто діти використовують подібні фрази для маніпуляції батьками, щоб вони дозволили те, що раніше заборонили, або для відміни покарання. Маніпуляції потрібно вміти відрізняти від вираження і демонстрації образи, тому що в цьому випадку дитина вміло використовує фрази, які здатні поміняти ваше «ні» на «так». Маніпуляції не народжуються «нізвідки», частіше за все - це відпрацьований стереотип поведінки. Коли батьки вперше чують від дитини, наприклад, фразу «Ти мене не любиш!», вони лякаються, що відносини з дитиною можуть бути зруйновані, і ... дозволяють те, що заборонили. Дитина, яка не переслідувала спочатку цієї мети, а просто виражала почуття, раптом розуміє, що «ні» може змінитися на «так», якщо сказати «чарівні слова». Але не «спасибі», а «ти - погана!». Кілька разів він перевіряє, чи так це насправді, а після це стає «кнопкою», на яку він звично натискає, керуючи батьками.

Швидше за все, на цьому етапі ви чуєте подібні фрази від дитини з неприємною регулярністю. Але якщо це так, значить «кнопка» працює. А ваша мета - зробити так, щоб вона перестала працювати. Для цього потрібно зламати стереотип. Раніше, наприклад, ви, почувши від дитини «Я тебе не люблю», сердилися, але виконували його примхи, хоч і були впевнені, що цього робити не варто. Тепер вам потрібно буде проявити твердість і стояти на своєму до кінця. Не можна зараз цукерку, значить - не можна. Не можна брати вашу косметику, значить не можна. Ви зможете спостерігати, як агресія стане сильніше. Дитина застосує всі «знаряддя» зі свого відпрацьованого арсеналу, щоб наполягти на своєму. Це схоже на те, як ми, дорослі, коли у нас не виходить включити зламався прилад, тиснемо на кнопку його включення з усе зростаючим роздратуванням. Знадобиться певний час і кілька таких «облог», щоб дитина переконалася: минула поведінка перестала працювати. І тепер ваша мета - сформувати новий стереотип поведінки. Ви можете показати дитині (наприклад, у грі), що деякі запити можуть бути виконані відразу, але тільки потрібно добре попросити; з виконанням деяких потрібно почекати, ну а частина не виконається, особливо якщо вона пов'язана з небезпекою. Будьте послідовні у своїй поведінці: добре все зважте, перш ніж щось забороняти або дозволяти, щоб не було спокуси змінити своє рішення.

Ситуація 6.

Іринці всього 3 роки. Її мама Люда дуже любить доньку. Але у Люди не складаються стосунки зі свекрухою. Ці відносини дали тріщину давно, ще до народження Іринки, і в них багато взаємного нерозуміння і докорів. Невістка і свекруха живуть окремо, і Марина Леонідівна в гості приїжджає рідко. Люда часто обговорює свої відносини зі свекрухою з подругами по дитячому майданчику, а Іринка дуже любить слухати дорослі розмови. Її мама не соромиться говорити при ній, думаючи, що вона «мало що розуміє». Але нещодавно стався випадок, який довів зворотне. Марина Леонідівна приїхала в гості, щоб привітати Ірочку з днем народження, але дівчинка весь час просиділа у мами на руках, навіть не захотівши підійти до бабусі. А коли та запитала, чому вона не хоче підійти до неї, дівчинка насупилась і сказала: «Тому що ти - зла!» Треба зізнатися, що в цей момент Люда зазнала внутрішню зловтіху: ось, навіть дитина розуміє, хто правий, а хто винен , змогла помститися бабусі за образу мами! А Марина Леонідівна, посидівши ще 10 хвилин, пішла. Ця подія загострило проблеми у відносинах, свекруха Люди вирішила, що та спеціально налаштовує дитину проти неї ...

Аналіз: Тут ми маємо ситуацію під назвою "Група підтримки". Отже, ще один мотив того, що діти говорять жорстокі слова, це розділена агресія, перебування у «групі підтримки». Якщо в сім'ї є конфлікт (між подружжям, між представниками різних поколінь), то дитина може говорити жорстокі слова тому, хто знаходиться на «протилежній» стороні. Наприклад, дитина може сказати бабусі: «Іди звідси, ти нам не потрібна», якщо вона на стороні мами, яка ворогує зі свекрухою. У цьому випадку дитина висловлює не власні почуття, вона просто пристає до того, хто їй ближче. Малюк ще занадто малий, щоб правильно оцінити ситуацію і зберігати нейтралітет, йому необхідно бути з кимось. А якщо цей хтось воює, то дитина буде втягнута в цю боротьбу. Діти - більш відверті істоти, і саме з їх вуст можна чути ті жорстокі слова, які хотіли б, але не можуть сказати один одному дорослі.

Лаяти за це малюка марно, хоча саме це хочеться зробити батькам. Якщо ви «показово» лаєте дитину, відчуваючи всередині задоволення від того, що вона на вашому боці, то такі «виховні» заходи не тільки не приведуть до зникнення поведінки, але і закріплять її. Вихід тут один - потрібно розбиратися зі своїми дорослими проблемами. Як тільки напруга піде, малюк більше не стане ображати рідну людину. Але вирішити проблеми, які накопичувалися багато часу, швидко неможливо. Тому поки що потрібно відсторонити дитину від цих проблем, перестати робити її «співучасником». Не варто думати, що дитина дуже мала і нічого не розуміє. Не ведіть при ній розмови на тему конфлікту з кимось із рідних. Намагайтеся проявляти більше поваги в оповіданнях дитині про ту людину, з якою у вас конфлікт.

Ситуація 7. 

Кожен день на одному з майданчиків відбувається одне і те ж. Коли на прогулянку виходить 4-річна Влада і її мама Олена, спокій закінчується. Що б Влада не робила (побігла чи, вирішила стрибнути з колоди, чи взяла подивитися чужу іграшку), все супроводжується криками її мами. Якими тільки епітетами не нагороджує «любляча» мама свою доньку! Крім того, Лєна зі всієї сили шльопає дитину. Якщо Влада падає, вона навіть не біжить до мами, тому що та не стане її жаліти, а отримати нову порцію ляпасів і криків дівчинці не хочеться. Останнім часом дівчинка теж стала кричати на свою маму, привселюдно заявляючи: «Ти - погана! Зла! Йди! »І« отримує »за це знову і знову.

Аналіз: Отже, ще один внутрішній мотив для жорстоких дитячих слів - це вираз справжніх почуттів до людини. Мабуть, найболючіша мотивація для обох сторін, особливо якщо дорослий усвідомлює її. Не так вже й рідкісні випадки, коли батьки виявляють по відношенню до дітей жорстокість. Деякі застосовують неадекватно жорсткі покарання (часто фізичні або засновані на залякуванні). Деякі постійно «спілкуються» з дитиною на підвищених тонах, в гніві знищують дорогі його серцю іграшки.

У що можна погратися з дитиною по дорозі до дитячого садка?

Варіант перший. Пригодницький

Діти вранці люблять ходити неквапливо, по-господарськи оглядаючи світ, що ледь змінився за ніч. У них зо­всім інший відлік часу, і те, що для нас - тільки дорога, у дитячій уяві може перетворитися на велику подорож.

Скажіть дитині, що сьогодні ви — дослідники (турис­ти, мандрівники, екстремали) і ваше завдання — неушкодженими дістатися до мети. А отже, вам необхідно бути дуже уважними: розгледіти — відмітити - подолати всі небезпеки, всі пастки і капкани, що зустрі­нуться дорогою. Такий захід миттю пробудить дитячу уя­ву, і дитина вже не просто йтиме поряд, озираючись на всі боки, але й думатиме, охоче відповідатиме на ван питання, ставитиме свої.

Варіанти. Ви можете розподілити ролі: малюк — до­свідчений мандрівник, а ви — новачок. Новачки нічого до ладу не знають і зазвичай усе плутають. За ними по­трібно пильно стежити! Малюк із задоволенням візьме над вами шефство, попереджатиме, стежитиме, опіка­тиме. Він почуватиметься важливою і потрібною лю­диною, без якої вам не обійтися (а це і приємно, і ко­рисно: навчитися відповідати за когось). Коли необхід­но переходити дорогу, «помилково» ви попрямуєте не до «зебри» (або підземного переходу), спробуйте обійти ав­тобус спереду, а трамвай — ззаду. Якщо дитина приєд­нується до ваших помилкових дій, то ви тепер напевне знаєте, на що слід звернути увагу найближчим часом, вивчаючи техніку безпеки.

Ви можете йти зовсім іншим, незвичним шляхом (новим маршрутом). Дитина навчиться орієнтуватися в просторі, шукати знайомі орієнтири, зупинятися і спо­стерігати, щоб не заблукати. (Дорогою з дитячого садка робити це ще корисніше: дитина повинна знати дорогу додому, навіть не одну.)

А якщо ви ще і призначите її головною у вашій па­рі, а самі перетворитеся на новачка, який уперше йде цим маршрутом, навчання і закріплення правил безпе­ки відбуватиметься ще швидше.

Варіант другий. Ситуативний

Ви просто користуєтеся ситуацією, принагідним ви­падком для того, щоб вивчити або повторити з ди­тиною всілякі правила безпеки. Відразу всі прави­ла вивчати і повторювати їх, звісно, не варто, дійте залежно від обставин. Ось біжить собачка — ви прига­дали, обговорили-повторили, чи можна махати палицею перед носом собаки. Проходите повз невідому величез­ну калюжу — зміряйте палицею її глибину (дивися, під водою яка глибока яма, дуже просто провалитися мож­на!). Підішли до дороги: «Дай мені руку, я щось забула, як необхідно через дорогу переходити...» Малюк поба­чив на будинку знайому цифру: «Чотири!» — кричить. — Правильно. А у нас який номер будинку? А вулиця?»

Дітвора — народ імпульсивний, скористайтеся і цим. Ви йдете через скверик, і дитина раптом робить стрибок .бік і лізе на дерево. Причому не звертає жодної уваги на те, що нижні гілки підозріло тонкі або сухі. Замість то­го щоб кричати: «Не можна! Ти куди поліз?!» — ухопіться самі за суху вітку. Нехай побачить, як вона зламається, як ви впадете на землю. І нехай це буде трішки навмис­но, але маленька людина побачить наочно, чим небез­печні сухі гілки, чому спочатку слід подумати, як підстра­хуватися.

Не намагайтеся зробити (і вивчити) все відразу. Як­що малюкові набридла ваша гра — не нав'язуйте. Що­дня, помалу, «чіпляючись» за випадок — і результати не змусять себе довго чекати.

Грайте. Звертайте увагу на те, що дитина НЕ знає. Щоб повправлятися наступного разу.

Що необхідно знати дитині – мандрівникові:

• свою адресу;
• домашній номер телефону; номери телефонів мами і тата;
• як переходити дорогу;
• як не впасти до ями і як долати інші перешкоди;
• як покликати на допомогу.

Чому не можна:

• сідати у машину без батьків;
• ходити з незнайомою людиною;
• брати у незнайомців ласощі;
• ходити безлюдною дорогою, навіть якщо це ближче, ніж в обхід.

Чим небезпечні:

• каналізаційні люки;
• залізні огорожі з гострими піками вгорі; будівництва;
• бомжі, алкоголіки та інші сумнівні особистості;
• темні вулиці;
• вода під льодом.

Як поводитися:

• під час зустрічі з тваринами;
• якщо ти загубився;
• до кого можна і до кого не можна звернутися (не до будь-якого перехожого! підійти до кіоска, де декілька продавців, до міліціонера);
• якщо до тебе чіпляються (необхідно кричати: «Ні, ти не мій тато, ні!», «Не чіпай мене, ти чужий... я з тобою не піду!.. «Ні!», «Ні, ти не мій брат! (сестра, мама, дідусь...)».

Цей перелік ви можете доповнювати і розширювати. Ви можете завести зошит (або файл у комп'ютері) і від­значати в ньому, що вивчено, що повторено, що ще на­лежить вивчити.